Page 74 - 6555

Філософська категорія “буття” є однією із найзагальніших: вона не
виражається ні через жодну з інших категорій, а лише зіставляється з
категоріями “суще”, “сутність”, “існування”, “субстанція”, “матерія”,
“природа”, що є похідними від “буття” і представляють собою її різні сторони й

аспекти. Отже, можна сказати, що через категорію “буття” у філософії
вибудовується цілісна картина світу, яка визначається єдністю людини та
інших форм існування матеріальних предметів та духовних явищ. Вчення про

буття складає один з розділів філософії, який має назву онтологія (онтос –
буття, логос – вчення).

Вперше в історії філософії ця категорія була введена Парменідом ще
в VI ст. до н.е. Розглядаючи першооснову світу, він відійшов від розгляду
конкретної першоречовини (вода, повітря, апейрон, вогонь) як основи всього

існуючого (світу) і показав єдність космосу через абстракцію буття. Для
нього буття є і не може не бути; небуття немає і не моженіде й ніяк бути.

Після Парменіда в античній філософії категорія “буття” розглядалася у
творах Платона та Аристотеля. У Платона справжнє, істинне й незмінне буття

було притаманне лише світу ідей, а світ речей, як бліде відображення світу ідей,
не мав істинного буття. Тобто буття у нього було тотожним світу ідей (ейдосів).
Аристотель розглядав буття як певну ланку, що зв’язує між собою сутності та
речі чуттєвого світу. Так, він писав, що сутністю є прості тіла: земля, вогонь,

вода і все, що з них складається, - живі істоти, небесні світила та їх частини. Усі
вони мають матерію й форму, які є невіддільними одна від одної. Буттям
володіють і матерія, й форма. Але буття матерії є можливість, а буття

форми – дійсність.
Іншого змісту категорія “буття” набула у філософії XVII-XVIII століть. У

цей час більшість філософів проводили дослідження природних явищ і їх
властивостей, тому під буттям вони розуміли частіше за все природу.
Наприклад, Гоббс вважав предметом філософії тіло (природні тіла та речі,

штучно створені людиною). Тобто у нього буття ототожнюється з тілесною
субстанцією. На його думку, духовні субстанції навіть якби існували, то їх все
одно не можна було б пізнати. У дуалістичній філософії Декарта буття

розщеплюється на дві субстанції – матеріальну (тілесну) й духовну (мислячу),
які є протилежними одна одній. А в його формулі “мислю, отже, існую”
відбувається зміщення акцентів із буття на знання.

У філософії Гегеля буття постало як чисте визначення мислення. Отже, у
нього воно перетворюється лише на абстракцію, на “загальне після речей”. Він

писав: “Чисте буття є чистою абстракцією і, отже, абсолютно-негативним,
яке, взяте так само безпосередньо, є ніщо” .