Page 34 - 6555
P. 34
неї виникає вода, а з води – все інше; причини майже всіх явищ він вбачає у
випаруванні з моря: це шлях вгору. Випари походять і з Землі, і з моря, одні
світлі й чисті, інші темні: вогонь посилюється за рахунок світлих, волога – за
рахунок темних.
Діоген Лаертський, ІX, 1-3
Демокрит
[Демокрит]: початок світу – атоми і порожнеча… Незліченна множина світів і
всі вони мають початок і кінець у часі. І ніщо не виникає з небуття… І атоми
незліченні за різноманітністю величин і за множиною; літають вони ж у
Всесвіті, кружляючи у вихорі, так народжується все складне: вогонь, вода,
повітря, земля. Йдеться про те, що останні суть сполучення деяких атомів.
Атоми ж не піддаються жодному впливу і є незмінними внаслідок міцності.
Діоген Лаертський ІХ.44
Епікур
…Вір, що бог є істотою безсмертною й блаженною, бо таке загальне
окреслення поняття про бога… Так, боги існують, бо знання про них –
очевидність…
…Насолода є початок і кінець блаженного життя; його ми пізнали як
найперше благо, споріднене нам, з нього починаємо всілякі воління й уникання
і до нього повертаємось…
…Самодостатність ми вважаємо великим благом, але не задля того, щоб
завжди користуватися тим, що є, а для того, щоб задовольнятися малим, коли
не буде достатку, щиросердно гадаючи, що розкіш найсолодша тому, хто
потребує її менш за все, і що все, чого вимагає природа, легко досягається, а все
зайве – досягається важко.
…Коли ми говоримо, що найсолодшою є кінцева мета, то ми розуміємо зовсім
не насолоду розпусти і хтивості, як вважають ті, хто не знають, не поділяють
або погано розуміють наше вчення, - ні, ми розуміємо свободу від страждань
тіла і від збентеження душі.
…Найвеличнішим із благ є розуміння, воно цінніше, ніж сама філософія, і від
нього походить решта доброчесностей. Це воно вчить, що не можна жити
солодко, коли не живеш розумно, добре і праведно і (не можна жити розумно,
добре й праведно), коли не живеш солодко, адже всі доброчесності споріднені
солодкому життю і солодке життя не відокремлюється від них. Хто, на твою
думку, вище за людину, яка й про богів мислить благочестиво, і від страху
перед смертю цілком вільна, котра збагнула кінцеву мету природи, зрозуміла,
