Page 35 - 6555

що найвище благо легко здійснюється і досягається, а вище зло або
недовговічне, або неважке, яка сміється над долею, кимсь іменованою
володаркою всього, і замість цього стверджує, що одне чиниться неминуче,
інше - з нагоди, а щось залежить і від нас…

Епікур. Лист до Менекея.

ЛЕКЦІЯ 3

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

1.Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм .

2. Розвиток патристики та схоластики у філософії середньовічного суспільства.
3. Антропоцентризм епохи Відродження. Розвиток натурфілософських
вчень:геліоцентризм, пантеїзм.

1. Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії.
Теоцентризм
Середньовіччя – це період зародження і розвитку феодальних відносин, епоха

панування релігійного світогляду. Вихідним пунктом нової епохи була криза III-
IV ст., яка відбилася на всіх сферах життя Стародавнього Риму. В економічній
сфері спостерігається розпад системи господарства, заснованої на праці рабів.

Вже у І-ІІ ст. виникають перші християнські громади, а з ними поширюються і
християнські ідеї, які витісняють античні філософські вчення.
На початку IV ст. християнство перетворилося на державну, офіційно визнану

релігію Римської імперії. Разом з цим поступово формується нова філософія, яка
спиралась на фундаментальні ідеї Святого письма. На перших етапах свого
розвитку християнство досить негативно ставилось до філософії, оскільки за
своїм духовним змістом вона була язичницькою. У підході до цієї проблеми

християнські мислителі спиралися на «Послання апостола Павла». Представники
патристики свідомо спираються на філософію Платона, неоплатоніків та
Аристотеля для систематизації й обґрунтування християнського віровчення.

Однак філософський підхід до істини вважався відносним і підкореним більш
досконалій формі пізнання – божественному одкровенню. Філософія епохи
середньовіччя мала цілком релігійний характер і відігравала роль «служниці

теології».