Page 30 - 6555

моралі. Серед них особливого поширення набувають вчення стоїків, філософія
Епікура, скептицизм.

Засновником стоїцизму був Зенон з Кітіону (336-264 р.р. до н.е.). Головне
завдання філософії він вбачав в етиці - знання є лише засіб для надбання
мудрості, вміння правильно жити. Щастя полягає у свободі від пристрастей,

спокої душі, в гідній покорі долі. Увесь світ стоїки вважали творчим вогнем,
бога ототожнювали з творчою силою самої природи.

Засновником іншої впливової філософської школи періоду еллінізму був
Епікур (34І-272 рр. до н.е.). Епікур першим звернув увагу на атомну вагу.
Атоми вічно рухаються в порожнечі з однаковою швидкістю за необхідністю.

Але, на відміну від Демокрита, Епікур вважав, що спонтанне самовідхилення
атомів від прямолінійного руху викликає їх зіткнення і утворює предмети. Рух
атомів не повністю підкоряється невідворотній необхідності, а має й певний
мінімум свободи. Так і людина: її життєвий шлях не визначається повністю

вироком долі, а й залежить від людської волі. Всесвіт є безмежним й
безконечним у просторі й. часі. Душа людини не безсмертна, а помирає разом

з тілом. Ідеал епікуреїзму - споглядальне життя в тиші та спокої, сповнене
духовних насолод. Головною перешкодою на шляху до щастя, за Епікуром, є
страх перед богами і смертю. Боги є, вони блаженні, але не втручаються в
людське життя.

Як стоїки, так і Епікур шукали відповідь на запитання, яке є важливим і

для нас: як бути щасливим у періоди війн, розбрату, соціальної нестабільності,
загибелі всіх попередніх ідеалів. Вони бачили щастя в досягненні людиною
глибокого внутрішнього спокою, атараксії, якого не можуть порушити жодні
зовнішні події та обставини. Але стоїки бачили призначення людини в гідному

виконанні нею суспільного обов'язку, а епікурейці - у відході від суспільних
справ, у спокійному житті серед обраних друзів.

Скептицизм як філософська концепція, що заперечує об’єктивну істинність
пізнання, остаточно сформувалась в епоху еллінізму. Засновником
скептицизму був Піррон (360-270 рр. до н.е.). Аналізуючи попередні

філософські вчення, скептики прийшли до висновку щодо
відносності людського знання. Тому філософ повинен відмовитися від будь-
яких суджень: як категоричних, так і проблематичних. Саме таке ставлення до

життя забезпечує атараксію (тобто незворушність, спокій) Атараксія скептиків
значно відрізняється від атараксії епікурейців. Твердження скептиків про те, що
не існує абсолютних істин, звільняло від влади авторитетів, змушувало

мислителів шукати власну відповідь на вічні проблеми буття.