Page 29 - 6555

мудрості і можуть укласти справедливі закони. Воїни уособлюють вольовий
рівень душі. Вони захищають закони і втілюють їх у життя. "Третій стан"
(селяни, ремісники, купці) керується в своїй діяльності пристрастями і тому
повинні підлягати філософам і воїнам. Але разом з тим тільки "третій стан" в

ідеальній державі має приватну власність. Філософи та воїни існують за
рахунок державного забезпечення і не мають жодних прав на майно.

Учень Платона Аристотель (384--322 рр. до н.е.) виступив проти
відірваності ідеального світу від матеріального. Йому належать слова „ Платон
мені друг, але істина – дорожча”. Він вважав, що кожна одинична річ є єдністю

"матерії" та "форми".

Аристотель показує нерозривну єдність матеріального і духовного початків
буття. Кожна річ і Космос в цілому - це нерозривна єдність форми і матерії.
Сутність речі є невіддільною від самої речі.

Вчення про нерозривність форми і матерії в чуттєвому світі зумовлює і
особливості гносеології (вчення про пізнання) Аристотеля, який вважав, що

предметом науки є загальне. Загальне існує і проявляється тільки в тому
одиничному, що чуттєво сприймається і пізнається розумом через нього.
Відзначаючи роль чуттєвого сприйняття в процесі пізнання, Аристотель
одночасно надає провідну роль розуму. Він створив логіку, яку розумів як

науку про доведення, а також форми мислення, необхідні для пізнання. Думки,
вважає Аристотель, відображають об'єктивно існуючі зв'язки між явищами і

процесами світу. Гносеологія Аристотеля є наукою не про знання взагалі, а про
наукове знання. Весь аристотелізм наповнений прагненням до наукового
пізнання, пристрастю до вивчення світу, фізики, природничих наук, а не душі,
як у Сократа і Платона.

Філософські системи Платона й Аристотеля завершують класичний період у

розвитку античної філософії.
5. Ідеї та школи завершального етапу розвитку античної філософії:

Еллінізм - це період від походів Олександра Македонського до захоплення
Єгипту римлянами (з 338 р. - по 30 р. до н.е.). Занепад давньої полісної

демократії, розвиток монархічної форми правління, численні державні
перевороти, війни, розорення, збагачення сприяли посиленню індивідуалізму.
Водночас широко розповсюджується фаталізм - віра в панування вад

людиною невідворотних сил долі. Занадто багато в житті людини тепер
залежало від випадковості, дії невідомих сил. Усі ці зміни в суспільному житті
знайшли свій прояв у релігії, філософії, мистецтві.

Настає період змін у змісті та основних завданнях філософії. Виникають
нові філософські школи, де основна увага зосереджується на проблемах етики,