Page 28 - 6555
P. 28

основний принцип людської діяльності. Самопізнання, на думку Сократа, - це
            пізнання  людиною  свого  внутрішнього  світу.  Процес  пізнання  здійснюється
            шляхом  діалектики.  Під  діалектикою  Сократ  розумів  мистецтво  знаходження
            істини  шляхом  бесіди,  дискусії.  Запитаннями,  відповідями  він  демонстрував

            співбесіднику протиріччя в його судженнях, чим побуджував його до мислення,
            пошуку істини, допомагав її народженню. Цей метод носить назву "майєвтика"
            –  наведення співрозмовника  на  правильну  відповідь,  сприяння  народженню

            істини в його розумі.
                 Філософ  прагнув  все  одиничне  підняти  до  всезагального  за  допомогою

            розуму  і  тим  самим  перейти  від  зміни  строкатих  життєвих  переживань  до
            узагальненої  проблематики.  Людський  геній  в  особі  Сократа  вперше  починає
            розуміти  самостійність  ідеального,  відрізняти  ідеальне  від  матеріального.

            Вперше філософська свідомість відрізнила зміст, сутність речі від самої речі.
                 Сократ  намагався  знайти  загальну  ідею,  ейдос  доброчесності.  Сократ

            вважав, що душа безсмертна, а Бога розумів як безособовий вселенський розум,
            надлюдську мудрість, джерело існуючого ладу, тобто як ідеальну основу буття.

                 Вчення Сократа стало одним із джерел філософії його учня Платона (428-
            347  рр.  до  н.е.),  який  свідомо  сформував  свою  філософську  систему
            об’єктивного ідеалізму. Це була перша теоретична узагальнена система в історії

            філософії. Знову постало питання - що таке першооснова? Першооснову буття
            Платон бачив в ідеї, "ейдосі". Ідеї - це сутності речей. Реально існує не чуттєве

            явище  предмета,  а  його  безтілесна  сутність,  що  не  сприймається  органами
            чуття,  яка  доступна  лише  для  розуму.  Ці  сутності  існують  незалежно  від
            суб'єкта.

                 За  Платоном  природа  людини  –  подвійна. Людина  має  безсмертну  душу  і
            смертне тіло. Тіло є в’язницею душі, яка і приліплена до нього. Душа має три

            рівні: розумний, нерозумний (чуттєвий), вольовий. Розумний рівень - це рівень
            мислення. Чуттєвий           рівень -     породжує       людські      пристрасті.      Людина
            закохується,  відчуває  голод  і  спрагу. Вольовий  початок спонукає  людину  до
            діяльності. Душа людини походить від надприродного світу ідей.

                 Поводирем  душі  в  процесі  пізнання  є  філософія.  Вона  звільняє  душу  від

            пут, які накладає на неї тіло, привчає сприймати світ очима розуму й розуміти
            сутність речей. Процес пізнання у Платона нерозривно пов'язаний з процесом
            самовиховання  і самовдосконалення.  Це не пізнання для пізнання, а пізнання
            задля етичного самовдосконалення.

                 Сутність  людини,  за  Платоном,  повинна  визначати  і  сутність  ідеальної

            держави.  Держава  е  знаряддям  удосконалення  людської  душі.  Керувати
            ідеальною  державою  повинні  філософи,  бо  вони  досягли  найвищого  рівня
   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33