Page 116 - 6555

існування абсолютного суб’єкта, то слід визнати й можливість абсолютної
свідомості. Дехто називає її космічною свідомістю. Зрештою, найяскравішим
виявом зв’язку свідомості з буттям є наявність у неї матеріального субстрату
(мозку, точніше активності великих півкуль головного мозку людини). Але

свідомість не є функцією мозку. Мислить не мозок, а людина за допомогою
мозку. Свідомість є функцією усієї життєдіяльності суб’єкта. Більше того,
свідомість сама стає ґрунтом багатьох похідних від неї функцій, а отже,

виступає щодо суб’єкта як його орган, функціональний орган.
3. Свідомість є складним утворенням, ознакою якого є системність. По-
перше, вона розгортається у межах трьох блоків її змістовних елементів

(компонентна структура). Перший умовно можна назвати когнітивною сферою
(відчуття, сприйняття, уявлення, поняття). Узагальнено її можна
охарактеризувати як знання. Другий - мотиваційною сферою (потреби,

інтереси, стійкі емоційні стани, цінності). Узагальненим виразом її є цінності.
Третій нормативно-проективною сферою (норми, приписи, плани, програми).
Компонентна структура відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання
репрезентують у свідомості буття як наявне, цінності - як незавершеність буття,

а норми й програми - його здатність до самозміни. У свідомості слід
виокремити певні рівні (рівнева структура). Це виокремлення пов’язане з

усвідомленням того, що не все, що складає зміст свідомості як суб’єктивної
реальності, реально усвідомлюється. За Фрейдом, свідомість має чотири рівні:
несвідоме, передсвідоме, свідоме, надсвідоме. Усі ці складові свідомості
доповнюють і взаємно передбачають одна одну. Системотвірним чинником,

який поєднує усі можливі елементи цієї складної системи, є самосвідомість.
4. Самосвідомість - це обернення свідомості на саму себе, усвідомлення
суб’єктом самого себе, своїх інтересів і перспектив. Способом закріплення й

розвитку самосвідомості є пам’ять. Вона зберігає й репрезентує у межах
свідомості минуле й цим дає можливість дистаніюватися від теперішнього та
майбутнього. Основними функціями самосвідомості є самопізнання: а)

самовідчуття - відчуття власного тіла, свого місця у просторі; б)
самоспостереження; в) самоаналіз; са- мооцінка: а) самопочуття - оцінка своєї
життєвої ситуації й себе у ній; б) оцінка себе відповідно до якихось життєвих

еталонів; в) оцінка наперед своїх бажань – здобутків; саморегуляція: а)
самоконтроль; б) самодетермінація; в) самотворення. Самосвідомість пронизує
усі рівні свідомості, крім сфери неусвідомлюваного. Коли так, тоді яким чином
поєднуються у межах свідомості як цілісної системи свідоме й несвідоме? Це

поєднуюче начало повинне належати до свідомості й разом із тим мати свій
міцний ґрунт поза свідомістю, у самому життєвому світі людини. Таким
началом є цінності, які виступають як форми утримання й закріплення