Page 101 - 6555

2. Загальні тенденції стародавньої індійської філософії проявились у поглядах
представників філософських шкіл: санкх’я, йога, міманса, веданта, вайшешика,
ньяя, раннього буддизму, джайнізму. Але у цей час існує також альтернатива
цим загальним тенденціям, що проявилася перш за все в матеріалістичних і

наївно діалектичних уявленнях філософської школи локаята-чарвака. Ця школа
узагальнила волелюбні і богоборчі настрої. В основі світобудови, згідно
локаятиків і чарваків, лежить повітря, вогонь, вода і земля, а комбінація їх

утворює речі, у тому числі людину. Духовної реальності не існує, душі як такої
немає. Існування богів — фікція, а священні тексти, що розповідають про них,
— видумка жреців. Єдиними достовірними джерелами пізнання є відчуття і

сприйняття, а єдиним критерієм і метою плинного життя — радість тілесного
існування і насолоди благами поцейбічного світу.
4. Основними філософськими школами Стародавнього Китаю, що визначали

загальну релігійно-моральну спрямованість китайської філософії цього періоду,
були: конфуціанство, моїзм, легізм та ін. Тут пізнавальне відношення до світу
підпорядковується практичному завданню поведінки; природа інтерпретується
як об’єкт релігійно- моральної рефлексії; вчення про світ розгортається як

варіація: продовження етичного вчення про людину; пошук вселенського
світопорядку, що визначає життєвий шлях і долю людини; релігійна

“забарвленість” усіх філософських пошуків. Поряд з цим мали також місце
матеріалістичні і наївнодіалектичні тенденції, найбільш характерні школі
даосизму (засновник — Лао-Цзи) з її вченням про дао (першопричина усього
сущого). Дао - сутність і основа всіх речей. Воно нескінченне і невидиме.

Сучасною філософською мовою дао - це єдність буття і небуття, єдність закону
і основи зміни речей. Крім того, майже всій давньокитайській філософії було
властиве натурфілософське уявлення про п’ять елеме- нтів (вогонь, вода,

дерево, метал, земля), що складають фізичний фундамент космосу.
5. Найбільш відомими філософськими школами в докласичній античній
давньогрецькій філософії були: мілетська школа (Фалес, Анаксімандр,

Анаксімен, Геракліт); піфагорейська школа (Піфагор, Філолай, Евріт, Архіт,
Алкмеон) та елейська школа (Ксенофан, Парменід, Зенон Елеатський, Меліс
Самоський). За своїми проблемними інтересами докласична антична філософія

була космоцентрична (тобто зорієнтована понад усе на Космос як на безумовну
реальність і вищу цінність). Вона розпочинається з постановки питання про
першопричину усього сущого (архе), про ту невидиму єдність світу, яка
ховається за чуттєвою багатоманітністю речей. Звідси пошук першопричини,

тілесного елемента або матеріальної стихії ("стойхейон"). Для Фалеса це вода,
для Анаксімена — повітря, для Анаксімандра — "апейрон", у Піфагора число і
числові відношення з центром, що їх об'єднує, — одиницею (монада).