Page 106 - 6555

лат. induktio — наведення) — логічний шлях руху пізнання, що характеризує
перехід від знання ознаки, яка повторюється, до висновку про наявність цієї
ознаки у цілого класу явищ. Дедукція (від. лат. deductio — виведення) -
виведення знань, коли з істинності загальних положень виводиться істинність

окремих, індивідуальних. Бекон обґрунтовує індукцію як метод узагальнення
досвідного знання. Декарт, орієнтуючись на конструктивні можливості
математичного знання, формує правила методу. Вони відображають

раціоналістичну переконаність у тому, що розуму властиві достовірні аксіоми
знання, пов'язані з інтуїцією (ясним і чітким сприйняттям розуму), і
методологічну абсолютизацію можливостей дедукції як засобу отримання

нового знання. За Декартом, істинна дедукція, на відміну від логічної
(силогізму), що знаходить нову істину лише тому, що во- на міститься у
висновку, полягає в отриманні абсолютно нових істин. Тому така дедукція

розглядається як евристичний метод.
3. Віссю теоретико-пізнавальних пошуків і дискусій Нового часу були
проблеми визначення джерела людського знання, пізнавальної ролі чуттєвих і
раціональних форм знання, природи істини. Основними полярними сторонами

були раціоналізм і сенсуалізм. Ключовими фігурами раціоналістів виступали Р.
Декарт, Б. Спіноза, Г. В. Лейбніц, сенсуалістів — Д. Локк, Д. Берклі, Д. Юм, Д.

Дідро. Як раціоналізм, так й сенсуалізм мали ідеалістичне і матеріалістичне
втілення. Матеріалістичний сенсуалізм (або емпіризм) джерелом знань вважав
відчуття, через які дається нам матеріальний світ (Локк, французькі
матеріалісти XVIII ст.); ідеалістичний раціоналізм джерелом знань вважає

розум, якому даний Бог (Декарт, Лейбніц); матеріалістичний раціоналізм
джерелом знань вважає розум, якому даний матеріальний світ (Гобс, Спіноза);
ідеалістичний сенсуалізм (або емпіризм) джерелом знань вважає відчуття (або

досвід), у них нам дані, за Берклі, або Бог, або нічого крім них самих. Юм у
відповідності з його агностицизмом (ідея невирішеності питання про те, що нам
дається у знанні) підтримує Берклі. Вирішальним напрямком розвитку знань,

згідно із сенсуалізмом, є орієнтація на відчуття, сприйняття, досвід, а згідно із
раціоналізмом — на ідеї, аксіоми, міркування тощо. Визначальна тенденція
перших — недооцінка специфіки раціональних форм знання, у других —

чуттєвих форм. У вченні про істину перші абсолютизують знання відносне,
другі — знання достовірне, абсолютне.
4. Філософія історії Нового часу фіксує перехід від авторитарно- теологічної
орієнтації до визнання людського розуму вищим авторитетом в оцінці не тільки

природи, але й суспільства (слова Декарта: "Я мислю, отже, я існую").
Феодальна державно-правова система розглядалась філософами Просвітництва
як посягання на природні права і свободи особистості. За переконанням