Page 70 - 6449
P. 70

РОЗДІЛ 3. НЕЛІНІЙНЕ ПРОГРАМУВАННЯ

                        3.1 Найпростіші задачі нелінійного програмування
                        У  першому  розділі  розглянуто  задачу  лінійного  програмування,
               при  вирішенні  яких  знаходяться  екстремуми  лінійних  функцій  при
               лінійних  же  обмеженнях.  Незважаючи  на  те,  що  ці  задачі  описують
               достатньо  широкий  клас  моделей  в  економіці,  техніці,  організаційних
               системах, вони все ж не можуть описати всі інші моделі процесів та явищ,
               що  вивчаються  дослідниками  систем  на  предмет  їх  оптимізації  [3].  Всі
               інші  екстремальні  задачі,  в  яких  знаходяться  оптимальні  значення
               нелінійних функцій з нелінійними обмеженнями, або ж нелінійним є хоча
               б  один  із  вказаних  об’єктів,  складають  предмет  нелінійного
               програмування.  Розглянемо  точні  методи  знаходження  екстремуму

               цільових функцій у задачах такого типу.
                        Найпростішою  задачею  нелінійного  програмування  є  задача
               знаходження екстремуму нелінійних функцій, методами диференціального
               числення.  Зрозуміло,  що  не  завжди  при  вирішенні  екстремальних  задач
               необхідно  використовувати  диференціальне  числення:  наприклад,  для
               знаходження екстремуму функції
                                                            y   x  2    6 x  13                   (3.1)
               немає  потреби  залучати  диференціальне  числення:  доцільно  подати  у
               вигляді
                                                            y    ( x    ) 3  2    4               (3.2)
               і  зразу  розв’язок  задачі  є  очевидним:  найменше  значення  y min=4  лише  в
                                              2
               тому випадку, коли (x+3) =0, тому y min=4 при х=-3.
                        Проте  вказаний  приклад  ілюструє  найпростішу  задачу  пошуку
               екстремуму.  У  загальному  випадку,  як  відомо  з  курсу  математичного
               аналізу,  для  знаходження  екстремуму  функції  з  однією  змінною  f(x),
               необхідно знайти стаціонарні точки цієї функції з рівняння:

                                                     f  (  x  )   0  ,                             (3.3)
               після чого перевірити, чи змінюється в стаціонарних точках знак першої
               похідної. Якщо в стаціонарній точці знак похідної змінюється з “+” на “–”,
               то це точка максимуму, а якщо знак змінюється з “–” на “+”, то в такому
               випадку  вказана  точка  є  точкою  мінімуму.  Очевидно,  що  функція  на
               відрізку      пошуку       екстремуму        повинна       бути      неперервною        та
               диференційованою  в  кожній  точці  цього  відрізку,  це  досить  сильне
               обмеження на використання методу. Крім  того, для складних нелінійних
               функцій,  які  є  диференційованими  та  неперервними  на  всьому  відрізку
               пошуку,  знаходження  розв’язку  (3.3)  вимагає  застосування  спеціальних
               чисельних методів. Проте цей метод є досить поширений при розв’язанні
               практичних задач.




                                                           70
   65   66   67   68   69   70   71   72   73   74   75