Page 15 - 6414

Україна зараз окрему увагу приділяє нарощенню нових ринків збуту для
нашої країни – це країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Південної
Америки (Китай, Південна Корея, Індія, В’єтнам, Таїланд, Малайзія, Бразилія,
Аргентина тощо) [4], тому що, на наш погляд, ці країни в найближчій
перспективі цілком можуть стати локомотивами розвитку світової економіки,
через високі темпи розвитку і постійного зростання населення, а значить і
споживання в них. В цілому, варто відзначити наявність потреби у країн АТР в
продукції ряду галузей, в яких у України є конкурентні переваги. В першу
чергу варто загострити увагу на тому, що велика кількість країн Азії відчуває
дефіцит в продовольчій сфері, що пов’язано з поліпшенням добробуту
населення і зростання попиту на продукти.
Проте сучасна глобалізація має двоїстий характер, який проявляється у
виокремленні двох форм її прояву: об’єктивної глобалізації та суб’єктивної
глобалізації.

Об’єктивна глобалізація є закономірним процесом формування єдиного
світового політичного, економічного, соціального, культурного простору
внаслідок поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємодії та
співробітництва між країнами.
Суб’єктивна глобалізація полягає у асиметричному розвитку світової
економіки внаслідок організованого та реалізованого міжнародними
організаціями, ТНК, розвиненими країнами одностороннього привласнення
результатів міжнародного поділу праці.
Колізія об’єктивної та суб’єктивної глобалізації на сучасному етапі
загострює ряд протиріч у системі світогосподарських зв’язків:
1) протиріччя між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Не зважаючи на значне випередження за темпами економічного зростання
країнами, що розвиваються, розвинених країн (за оцінкою Міжнародного
валютного фонду темпи зростання в країнах, що розвиваються, прогнозуються
на рівні 4,5 %, розвинених країн – тільки 1,9 %), диференціація між ними з
кожним роком посилюється;
2) протиріччя між структурними елементами світового господарства,
наслідком якого є значні диспропорції у розвитку фінансової сфери;
3) протиріччя між інтересами окремих суб’єктів міжнародних
економічних відносин, які зацікавлені в отриманні економічних вигод, та
інтересами суспільства, зацікавленого в стійкому соціальному розвитку.
Тому окремі автори, зокрема О. Абрамової [1], С. Бестужева, Е. Кочетова
[4], Ж. Сапіра [7], Ю. Шишкова [8], закономірним на теперішній час вважають
вирішення питання щодо перспектив глобалізації у контексті формування нової
точки зору міжнародної спільноти щодо зміни вектору розвитку світової
економіки – від глобалізації до регіоналізації та націоналізації. Подальше
посилення глобалізаційних процесів сприятиме загостренню проблеми
національної ідентичності, вирішення якої багатьма країнами вбачається у
посиленні державного впливу на міжнародне економічне співробітництво через

15