Page 54 - 6359

кожного заняття, та найважливіше, вміння моделювати
студентську аудиторію, керувати її пізнавальною діяльністю.
На сьогодні ми стали свідками своєрідної «інформаційної
кризи», пов’язаної з наростанням протиріччя між надмірно
високою інформаційною насиченістю навчальних програм та
відносно низькою здібністю мозку людини сприймати
інформацію у великих розмірах, в тому вигляді, в якому вона
традиційно надається. Запобігти розвитку цієї кризи можливо
лише у тому випадку, якщо при розробці технологій навчання
враховувати особливості фізіології нервової системи людини, а
саме – закономірності процесів засвоєння, запам’ятовування,
зберігання та відтворення інформації.
Педагогічний зміст зв’язку теорії навчання у вищій школі
з закономірностями психофізіології та психології полягає
головним чином в обґрунтуванні шляхів всебічного розвитку
творчо мислячої і творчо діючої особистості спеціаліста з вищою
освітою. Це обґрунтування вимагає попереднього розгляду
деяких загально пов’язаних між собою понять вчення про вищу
нервову діяльність та психології. До таких понять, насамперед,
належать свідомість, мислення, розум та психіка.
Свідомість в психофізіології – здатність людини
відображати дійсність у відчуттях, сприйняттях, уявленнях,
судженнях та поняттях. Свідомість дозволяє нам оцінювати та
встановлювати взаємовідносини людей один з одним, оточуючим
середовищем та удосконалювати його в процесі різноманітної
діяльності. Свідомість людини в значній мірі індивідуальна та
самостійна, вона дозволяє нам уявляти, узагальнювати явища та
події, будувати думки та припущення, винаходити.
Мислення – це здатність мозку людини, особливим чином
організованої матерії, відображати зовнішній світ, об’єктивну
дійсність у поняттях, судженнях, образах узагальнених уявлень.
Мислення та його розвиток мають нерозривний зв’язок з
трудовою діяльністю та мовою людей. Для мислення властиві

54