Page 20 - 6304

прогрес. У 1974-1975 рр. на основі чинних навчальних планів було створено
робочі навчальні плани, в яких визначалася кількість годин, затрачуваних
студентами на самостійну роботу з кожної дисципліни. При цьому зверталася
увага на складність навчального курсу, його трудомісткість і значимість для
фахівців даного профілю. З метою професійної адаптації випускників з 1972 р.
було введено річне стажування молодих фахівців на підприємствах. Зміцнення
зв’язків вищих навчальних закладів із виробництвом в усіх напрямках
(виробнича практика і стажування, організація філій профілюючих кафедр на
виробництві, лабораторій, навчальнонауково-виробничих об’єднань та ін.) і на
цій основі поліпшення професійної підготовки фахівців були основними
завданнями вищої школи. Цей етап розвитку вищої школи характеризується не
тільки збільшенням обсягу і розширенням тематики науково-дослідної роботи,
але й зростанням ролі наукової діяльності вищої школи в загальнодержавному
масштабі. У середині 70-х рр. було зроблено спробу удосконалення процесу
формування висококваліфікованих фахівців-педагогів в умовах університетів.
У методичне забезпечення було впроваджено навчально-методичні комплекси,
які мали поєднати фундаментальну, спеціальну і психолого-педагогічну
підготовку Однак їхня реалізація мала здебільшого формальний характер.
Прогресивною для вищої школи 70-х рр. була нова форма організації
самостійної роботи студентів — проведення внутрішньосеместрових атестацій.
Разом із позитивними змінами були і негативні. Науково-технічний прогрес
вимагав мобільної системи підготовки фахівців, а програми навчання
практично не змінювалися. Вищі навчальні заклади були в полоні інструкцій і
розпоряджень, не мали права змінювати освітні програми. Гонитва за
виконанням плану прийому та випуску фахівців призводила до того, що
відраховувати недбалого студента можна було лише за умови, якщо він сам
припиняв відвідувати тривалий час університет або скоїв кримінальний вчинок.
Навчальний процес будувався на принципі паралельного викладання
загальнонаукових, спеціальних і професійних дисциплін. У результаті
випускники не уявляли повною мірою можливостей використання значної
частини знань у педагогічній і виробничій діяльності. В навчальних планах
педагогічних спеціалізацій пріоритетне місце займали теоретичні дисципліни:
суспільно-політичні, військово-медичні, котрі ніяким чином не були пов’язані з
майбутньою педагогічною діяльністю. Педагогічній практиці приділялося усе
менше й менше уваги, найчастіше вона проводилася формально. Навчальний
процес у цілому здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації,
яку необхідно було засвоїти за весь період навчання, постійно зростала.
Збільшувалося число аудиторних занять. Організація самостійної діяльності
студентів була формальною, перебільшувалася роль адміністративних методів
управління. У студентів формувалася інертність у мисленні та діяльності.
У період з 1960 р. до 1980 р. ряд вищих навчальних закладів було
реорганізовано, відкрито нові. На базі Донецького педагогічного інституту
створено Донецький університет, на базі вечірньої філії Харківського
політехнічного інституту - Ворошиловградський вечірній машинобудівний та
ін. У 1984 р. в УРСР функціонувало 146 вищих навчальних закладів, у тому
числі університетів - 9, технічних вищих навчальних закладів - 50,
сільськогосподарських вищих навчальних закладів - 17, вищих навчальних