Page 29 - 6294
P. 29

28

                  предметом вивчення якої є офіційні і приватні документи юридичного змісту
                  (Ж. Мабільон.  Дипломатика  в  шести  книгах.  Париж,  1661).  Паралельно


                  починають  формуватися  спеціальні  історичні  дисципліни,  що  вивчають
                  документи  як  історичні  пам’ятки  під  узагальненою  назвою  історичне


                  джерелознавство.  Його  складовими  вважають  палеографію,  сфрагістику,
                  текстологію,  археографію,  а  також  дипломатику.  У  цей  час  визначається


                  предмет  кодикології  і  кодикографії  –  наук,  що  досліджують  особливості

                  виготовлення та вивчення давніх рукописних документів.

                       Серед  первісних  наук  документально-комунікаційного  циклу  можна

                  назвати  і книгознавство, чи бібліографію (що розумілись як синоніми), яка

                  виникла  в  ХV-ХVІ ст.  з  винайденням  книгодрукування.  Розвиток

                  книговидавничої, книготорговельної та бібліотечної діяльності, необхідність

                  обліку  одиниць  книжкового  потоку,  обсяг  якого  стрімко  зростав,

                  потребували  теоретичного  осмислення  розрізнених  відомостей  про  книгу,

                  об’єднання їх в єдину систему знань, тобто утворення цілісної синкретичної

                  науки. Її засновниками були бібліотекарі, які висунули на роль об’єднальної

                  науки книгознавство. Основи цієї науки активно формуються в ХVІІ ст., про

                  що  свідчать  праці  «Поради  для  устрою  бібліотеці»  (1627)  французького

                  вченого  Габріеля  Ноде  та  іспанського  єзуїта  Клода  Клемента  «Будівля,

                  обладнання,  обслуговування  та  використання  книг  у  державному  і

                  приватному музеї чи бібліотеці» (1635). Відомий учений Готфрід Вільгельм

                  Лейбніц  наголошував  на  тісному  зв’язку  бібліотек  зі  спорідненими

                  документально-комунікаційними                 інституціями         –      видавництвами,

                  типографіями, архівами, а також установами освіти, науки, культури. У ХVІІІ

                  ст. окремі елементи наукових знань про книжкову комунікацію об’єднано під

                  узагальнюючими  назвами  «бібліографія»  та  «книгознавство»  в  працях

                  «Нарис  бібліографії  та  книгознавства»  (1774),  «Вступ  до  книгознавства»

                  (1777-1778),  автором  яких  є  австрієць  Михаель  Деніс  –  поет,  хранитель

                  Імператорської  придворної  бібліотеки  у  Відні.  До  книгознавства  він  додав

                  бібліографію.  До  бібліографії  М. Деніс  відносив  знання  про  рукописи,
   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34