Page 42 - 6283

науково-педагогічна і практична діяльність започаткувала дидактично-освітню
революцію, яка охопила системи освіти всіх країн.

Німецький філософ і педагог Ф. Гербарт обґрунтував систему навчання,
яка ґрунтувалася на психології й етиці. Під впливом ідей Песталоцці й Гербарта

у Європі в XIX ст. сформувався тип школи, яку назвали традиційною.
Оригінальну дидактичну систему обґрунтував П. Я. Гальперін. Сутність її

полягала в поетапному формуванні розумової діяльності людини.

У розвиток загальної дидактики на різних етапах становлення освіти й

науки помітний внесок зробили й інші вчені: М. І. Пирогов, В. І. Водовозов,

М. О. Корф, В. В. Давидов, Ш. О. Амонашвілі, Ю. К. Бабанський,

А. М. Алексюк, В. О. Онищук, М. О. Данилов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов,

М. М. Скаткін, В. Оконь, Й. Лінгард та ін.

Навчання, викладання, учіння – основні категорії дидактики.

Навчання – спосіб організації освітнього процесу, найнадійніший спосіб

здобування систематичної освіти. В основу будь-якого виду чи типу навчання

покладено систему «викладання – навчання». Мета навчання – пізнання,

збирання й опрацювання інформації про навколишній світ. Результати

навчання виявляються у знаннях, уміннях, навичках, системі відносин і в

загальному розвитку студента.

Викладання – діяльність науково-педагогічних працівників, яка

виявляється у передаванні інформації; організації навчально-пізнавальної

діяльності студентів; наданні допомоги в разі труднощів у процесі навчання;

стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів; оцінюванні

навчальних досягнень студентів. Мета викладання – організація ефективного

навчання кожного студента в процесі передавання інформації, контролю й

оцінювання її засвоєння, а також взаємодія зі студентами й організація спільної

та самостійної діяльності.

Учіння – діяльність студента, що складається із засвоєння, закріплення й

застосування знань, навичок і вмінь; самостимулювання до пошуку, розв’язання

навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень; усвідомлення

42