Page 34 - 6249

Лекція 5

Динаміка науки, теоретичні моделі та закономірності розвитку

1.Кумулятивна модель розвитку науки
2.Діалектико-матеріалістична модель розвитку науки
3.Проблема росту знань у К. Поппера
4.Концепція розвитку знань Т. Куна
5.Науково-дослідна програма І. Лакатоса
6. Методологічний анархізм” П. Фейєрабенда
7.Еволюційна модель розвитку науки С. Тулміна
8. Загальні закономірності розвитку науки

5.1 Кумулятивізм − уважає, що розвиток знань іде шляхом поступового
накопичення знань. Такий підхід абсолютизує кількісні зміни і виключає можливість
якісних змін, революції в науці. Прихильники кумулятивізму уявляють розвиток науки
як просте поступове примноження кількості накопичених фактів і збільшення рівня
узагальнень. Так, Г. Спенсер розглядав механізм розвитку знань за аналогією з

біологічним механізмом спадковості. Такий погляд домінував у класичній науці та
філософії
Антикумулятивізм — навпаки уважає, що в процесі розвитку не існує будь-
яких постійних, безперервних компонентів. Перехід від одного етапу еволюції в науці
до іншого пов'язаний з переглядом фундаментальних ідей і принципів.
5.2 Аналізуючи ситуацію в науці на межі ХІХ−ХХ ст., базуючись на діалектико-
матеріалістичному вченні К. Маркса і Ф. Єнгельса, В. І. Ленін обгрунтував, що
процес розвитку науки є діалектичною взаємодією кількісних і якісних змін,
поступовості та революційних змін. Розвиток науки здійснюється за основними
законами діалектики − законом взаємного переходу кількісних змін у якісні, законом
єдності і боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення.
5.3 Карл Поппер розглядав науку як систему, що змінюється і розвивається. Цей
аспект аналізу науки він представив у вигляді концепції зростання наукового знання.
Зростання наукового знання відбувається як висунення сміливих гіпотез і
найкращих ( із можливих) теорій, здійснення їх перевірки і заперечень, у результаті
чого і розв]язуються наукові проблеми. Якщо цей процес зупиняється і деякі теорії
домінують тривалий час, то вони перетворюються на незаперечні метафізичні системи.
У науці, на його думку, ніколи немає достатніх підстав для впевненості, що істина
досягнута. К. Поппер уважає, що емпіричний базис не є чимось беззаперечно
істинним, а є продуктом конвенції, яка, у свою чергу, залежить від відповідної теорії.
Раціонально діє той учений, який будує сміливі теоретичні гіпотези, відкриті для
заперечення. Науці, на думку Поппера, потрібен не принцип верифікації, а
фальсифікації, тобто не підтвердження істинності, а спростування неістинності.
Фальсифікація – це принципове спростування будь-якого твердження, що стосується
науки.
У своїй концепції Карл Поппер формулює три вимоги до зростання знання.

34