Page 12 - 6249
P. 12

  основою наукового пізнання є  конструктивна діяльність розуму.
                         У  рамках  неокантіанства  сформувались  дві  наукові  школи:  марбургська  школа
                  (Коген, Наторп, Кассирер) і баденська школа ( Вандельбанд, Ріккерт).
                         Марбургська  школа  особливу  увагу  приділяла  вивченню  логічних  основ
                  філософії Канта, відстоюючи первинність “теоретичного” розуму над “практичним”. У
                  центр уваги висувались проблеми інтерпретації  явищ культури (моралі, права, релігії,
                  науки). При цьому марбургська  школа розглядала математику як зразок для соціально-
                  гуманітарного  знання.
                         На відміну від  марбургської школи  баденська школа основну увагу приділяла
                  психологічному тлумаченню філософії І. Канта, стверджуючи пріоритет “практичного “
                  розуму та обгрунтовуючи трансцендентальну природу цінностей.  У центрі досліджень
                  −  аксіологічна, культурологічна, атропологічна  проблематика.
                         Прагматизм  —  філософська  течія,  шо  виникла  в  кінці  ХІХ  ст  і  отримала
                  найбільше  поширення  в  Америці.    Як    позитивізм    і  неокантіанство,  прагматизм
                  стверджував, що філософія повинна відмовитись від вирішення світоглядних питань і
                  зосередитись на  життєвих проблемах, які постають перед людиною в реальному житті,
                  та бути загальним методом вирішення цих проблем.  Філософія прагматизму належить
                  до суб'єктивістського напряму. Вона не робить  об'єктом свого вивчення науку. Головна
                  мета філософії знайти шлях, що веде до успіху.
                          Так,  Ч.  С.  Пірс  (1839-1914)  ─  основоположник  американського  прагматизму,
                  засновник семіотики, уважав, що значення ідей і понять залежить від їхньої корисності:
                  істинним  є  те,  що  корисне.  На  місце  діалектичної  логіки    Пірс  поставив  семіотичну
                  логіку − логіку знаків або знакову логіку.
                         Представником  радикального    емпіризму  вважається  американський  філософ  і
                  психолог У. Джемс. У теорії пізнання Джемс визнає виняткове значення досвіду, фактів,
                  заперечує значення абстрактного, абсолютного начала.  За Джемсом, істинність знання
                  визначається  тим,  наскільки  воно  корисне  для  наших  вчинків.  Джемс  абсолютизує
                  успіх,  перетворюючи  його  не  тільки  на  єдиний  критерій  істинності,  але  й  на  самий
                  зміст поняття істини.
                          Найбільший вплив на духовне життя здійснив представник  прагматизму Джон
                  Дьюї. Його вчення отримало назву інструменталізму.   У центрі його філософії людина з
                  усіма її проблемами. Головна проблема сучасності, на думку Дьюї, установити правдиві
                  відношення між досягненнями науки і людськими цінностями. Він запропонував метод,
                  який    назвав  “інструментальним”,  який  на  основі    інтелекту  повинен  забезпечити
                  розв’язання проблемної ситуації.  Для перетворення проблемної ситуації на  вирішену
                  необхідно дізнатись про об'єктивні  властивості явищ, які складають ситуацію, і закони,
                  за  якими  вони  змінюються.  Істину  інструменталізм  Дьюї  визначає  як  корисність  або
                  працездатність  ідеї.    Тобто  істинні  ті    концепції,  ідеї    та  еорії,  що  є  результативно-
                  вигідними,  плідно  працюють  у  життєво  важливих  обставинах,  ведуть  до  досягнення
                  прагматичних цілей.
                         До відомих американських  позитивістів належить  Річард  Рорті (1931 - 2007).
                  Його філософія в основному є критичною.  Його критика спрямована проти визнання
                  філософії  теоретичною основою і ядром сучасної культури.  На його думку,  філософія
                  не  може  виконувати  цю  роль.  Рорті  критикує    теоретико-пізнавальну  традицію,  яка
                  допускає, що пізнанню завжди передує незалежна від людської свідомості реальність,
                  точним  і  адекватним  відображення  якої  і  є  філософія.  На  його  ж  думку,  пізнання  не
                                                              12
   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17