Page 8 - 6249

У другій третині ХХ століття домінуюче місце посіли такі проблеми:
 аналіз емпіричного обгрунтування науки;
 вивчення процедур − веріфікації, фальсифікації, дедуктивно-номологічного
пояснення:
 обгрунтування парадигмальної моделі наукового знання, науково-дослідної
програми, проблеми тематичного аналізу науки.
В останній третині ХХ століття обговорюється розширене поняття наукової
раціональності, загострюється конкуренція різних моделей росту науки, є спроби нової
реконструкції логіки наукового пошуку. Нової актуальності набувають критерії
науковості, методологічні норми і понятійний апарат постнекласичної стадії розвитку
науки. Відбувається поглиблене вивчення історії науки, акцентується увага на
соціальній детермінації наукового знання, гуманізації науки.
Філософія науки досліджуючи ці проблеми набуває нормативного значення і
функціонує як методологія пізнання. Тому вивчення філософсько-метологічних
проблем науки має велике практичне значення для дослідників.
1. 2 Філософія і наука − два раціональні теоретичні способи освоєння дійсності. І це їх
об’єднує. Однак форми освоєння дійсності у філософії та науці різні. Філософія
носить духовно-практичний і світоглядний характер. Філософія – це раціональний
світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ у цілому, місце людини в
ньому, з’ясування форм ставлення людини до світу і людини до людини. Філософія −
це форма пізнання всезагальних основ буття, її важливими рисами є універсалізм і
субстанціоналізм.
Існують різі погляди на взаємовідношення науки і філософії:
1. Трансценденталістська концепція. Суть цієї концепції у висловлюваннях
„Філософія – наука наук” або філософія – цариця наук”, що підкреслює
пріоритет філософії над конкретними науками. Ця концепція домінувала в
європейській культурі з античності до середини ХІХ ст.
2. Антиінтеракціоністська концепція − декларує дуалізм у взаємовідношеннях між
філософією і наукою, їх абсолютну рівність і самодостатність, відсутність
внутрішнього взаємозв’язку і взаємовпливу між ними в процесі розвитку і
функціонування. Відповідно до цього − філософія ціннісне, духовно-практичне
знання, яке носить суб’єктивний характер, в її основі досвід індивідуального
людського існування. Філософія і наука розвиваються паралельно.
3. Позитивістська концепція. Її лозунг „Наука сама собі філософія”. На думку
Конта, на етапі позитивного розвитку наука є домінуючою формою
теоретичного пізнання, і задача вчених не допускати споглядальні спекуляції в
науку. Наука більше не потребує філософії, у старому її вигляді, тому треба
відмовитись від метафізики. Однак на місце старої метафізики, на думку Конта,
повинна прийти нова філософія (філософія науки), яка буде займатись
розробкою загальнонаукових методів, створювати систему наукових знань, яка
буде орієнтуватись на зразки природничого знання. У процесі розвитку
позитивізму на роль нової філософії претендували різні системи. О. Конта, О.
Спенсера, Дж. Ст. Милля, Є. Маха, Р. Карнапа, Л. Вітгенштейна, К. Поппера та
ін.
4. Діалектична концепція. Визнає необхідний і суттєвий зв’язок філософії та
науки. Філософія пізнає загальні зв’язки, наука одиничні конкретні їх прояви.
8