Page 10 - 6249

положень науки з досвідом. Положення становить інтерес для науки лише тоді,
коли його можна перевірити за допомогою фактів;
 більшість понять колишньої філософії (буття, свідомість, ідея, Бог) потрібно
виключити, тому що вони не підлягають верифікації та є проблемами, які не
мають наукового розв'язання;
 іншою важливою метою неопозитивізму (крім логічного аналізу мови науки) є
звільнення філософії від метафізичних ((які не мають достовірного наукового
розв'язання) проблем.
Головне, що об'єднувало представників неопозитивізму – це те, що вони
вбачали основне завдання філософії в діяльності з аналізу мовних форм знання. Тому
предметом неопозитивістської філософії стала мова науки як спосіб вираження знання,
а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його втілення в мові.
Основним методом перевірки наукових знань проголошувалась верифікація, досить
непроста процедура переведення понятійних тверджень на мову фактів за допомогою
спостереження, вимірювання, експерименту.
Позитивне значення неопозитивізму:
 критика споглядальної філософії;
 розробка теоретико-методологічних проблем;
 прагнення залучити філософію до загальних процесів розвитку конкретних наук;
 очищення філософії від складних абстракцій і понять.
Обмеженість неопозитивізму:
 звуження кола філософських проблем, зведення філософії до аналізу мови
науки;
 абсолютизація формальної логіки й мови в пізнанні;
 перебільшення ролі верифікації.
У другій половині − кінці ХХ ст. сформувався новий варіант позитивізму —
постпозитивізм. Основні його ідеї були викладені в роботах К. Поппера, Т. Куна, І.
Лакатоса, П. Фейєрабенда, Ст. Тулміна.
Основні проблеми постпозитивізму:
 зверення до історії науки, вивчення динаміки розвитку наукового знання, його
суперечностей;
 аналіз соціокультурних факторів виникнення і розвитку науки;
 розгляд філософії як одного із важливих факторів наукового дослідження;
 аналіз механізмів розвитку наукового знання;
 висунення принципу фальсифікації замість верифікації.
Його засновник К. Поппер (1902-1994) визнавав провідну роль у пізнанні
теоретичних утворень − гіпотез, теорій, а не фактів, емпіричних даних. Згідно з його
поглядами, досвід (сфера фактів) не творить, а лише контролює, відбраковує теорії.
Людина починає пізнання, маючи певні упередження (гіпотези, ідеї), які при зіткненні з
фактами заперечуються або вдосконалюються. Ця можливість заперечення
(фальсифікації) є принциповою відмінністю наукового знання від ненаукового. На його
думку верифікацію можна здійснювати за будь-якої теорії, зокрема для філософської
(можна підібрати факти, що свідчать на її користь). Відмінність наукової теорії від
інших типів знання полягає в тому, що вона формулюється так, що зберігається
можливість її фальсифікації. Принцип фальсифікації − це певна установка на
критичний аналіз змісту наукового знання; необхідність постійного критичного
10