Page 6 - 6249

антисцієнтизм як філософсько-світоглядна позиція, яка різко критикує науку, її
нездатність забезпечити прогрес. Абсолютизуючи негативні наслідки НТР, ця течія
інколи взагалі заперечує науку і техніку, уважаючи їх ворожими людині.
Переступивши поріг ХХІ століття і всебічно оцінюючи досягнення науково-
технічного прогресу, як уважають провідні філософи науки, треба враховувати
наступне:
- звичайна відмова від науково-технічного прогресу – крок ще згубніший і
руйнівніший, ніж попередній стихійний розвиток. Негативні явища, пов'язані з
попереднім розвитком науки і технологій можуть бути частково пом'якшені, а в
багатьох випадках повністю подолані, проте лише за допомогою раціонального
соціально й економічно орієнтованого застосування нових результатів науки, високих і
наукоємних технологій;
- у науці почали відбуватись глибинні, фундаментальні зміни, які стосуються
співвідношення і домінування теоретичних і прикладних знань. Центр уваги
пересувається до сфери наук про людину і суспільство;
- стало очевидним, що освоєння навколоземного космічного простору, створення
інформаційної спільноти й велетенських інформаційних мереж потребує зовсім іншого
рівня інтелектуальної підготовки всього людства до нового “способу життя”. Ця
підготовка повинна цілковито спиратись не тільки на природничі знання, а й, передусім,
на соціально-антропологічні та гуманітарні – як основу прийняття рішень, котрі
забезпечуватимуть виживання людства.
Із цих позицій і треба оцінювати позитивні наслідки наукового і технічного
прогресу, значення науки і технології як способу організації життя й керування
майбутнім. Такою галуззю нового філософського знання стала філософія науки. Вона
розглядає загальні закономірності, тенденції наукового пізнання як особливої діяльності
по виробництву знань, що розглядаються в історичному і соціокультурному контексті.
Це аналітичне, інтегративне знання, що сформувалось у другій половині ХХ ст., і
поставило завдання узагальнити окремі досягнення і новації у цій галузі. На сучасному
етапі воно значно розширило коло своїх проблем і охоплює як особливості сучасної
посткласичної науки так і проблеми співідношення між природничим і гуманітарним
знанням, між наукою й іншими формами знання, розглядає проблеми синтезу
різноманітних наук, ролі науки в суспільстві, оцінювання наукових досягнень, етики
науки тощо.
Сучасна філософія науки виступає як відсутня ланка між природничим і
гуманітарним знанням і робить спробу зрозуміти місце науки в сучасній цивілізації, у її
багатогранних відношеннях до етики, політики, релігії тощо. Тим самим філософія
науки виконує загальнокультурну функцію, не дозволяючи науковцям обмежитись
вузькопрофесійним баченням процесів і явищ.
Усі проблеми філософії науки умовно можна поділити на три групи. До першої
групи належать ті, які пов'язані наявністю і функціонуванням науки у суспільстві. Це
питання сутності науки, її цінності, місця в структурі людської діяльності,
відмінності від інших форм знання, таких як буденне, релігія, міф тощо. Спроба
знайти відповіді на ці питання приводить до розуміння науки як особливої сфери
духовної діяльності.
До другої групи належать питання, що виникають усередині самої науки. Вони
пов'язані з аналізом особливих пізнавальних структур, способів, процедур і дій, що
6