Page 60 - 6225
P. 60

До  анакцентних  мов  Л.  В.  Щерба  відносив  і
                            французьку мову. На його думку, у французькій мові наголос
                            оформляє не слово, а ритмічну групу.
                                   За  місцем  у  слові  наголос  буває  фіксованим
                            (зв’язаним),  тобто  закріпленим  за  певним  складом  у  слові,  і
                            нефіксованим  (вільним),  коли  він  може  падати  на  будь-який
                            склад.  Фіксований  наголос  характерний  для  польської,
                            чеської, французької, естонської та багатьох інших мов. Так,
                            наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій,
                            латиській,  шведській  тощо;  на  останньому  —  французькій,
                            вірменській та інштм мовам. Можна з деяким застереженням
                            уважати фіксованим наголос у німецькій та англійській мовах,
                            де наголошеним переважно є перший склад (винятки рідкісні,
                            через  що  вони  не  можуть  бути  типологічною  ознакою),
                            іспанській  та  італійській  мовах,  у  яких  наголошеним,  як
                            правило, є передостанній склад.
                                   Нефіксований  (вільний)  наголос  характерний  для
                            української, російської, білоруської, сербської, хорватської та
                            інших мов.
                                   У  мовах  із  фіксованим  і  нефіксованим  наголосом
                            наголос може бути нерухомим, постійним (коли у всіх формах
                            слова він падає на один і той самий склад) і рухомим (коли в
                            межах морфологічної парадигми, тобто в межах форм одного
                            й  того  самого  слова,  він  може  бути  то  на  основі,  то  на
                            закінченні або на різних складах основи).
                                   Вільний  динамічний  наголос  виконує  сигніфікативну
                            функцію: розрізняє граматичні форми лексеми і значення слів.
                                   Крім  головного  (основного,  сильного)  існує  побічний
                            (слабкий, другорядний) наголос.
                                   У деяких мовах за якісною ознакою розрізняють не два
                            ступені  сили  (основний  і  побічний  наголоси),  а  більше.
                            Зокрема,  у  шведській  мові  є  чотири  різновиди  наголосу:
                            основний, побічний, слабкий і нульовий.
                                   Спільною  для  всіх  типів  і  видів  наголосу  є
                            кульмінативна  функція  (забезпечення  цільнооформленості
                            слова шляхом виділення просодичного його центра). Усі типи
                            наголосу можуть виконувати експресивну функцію.
















                                                               60
   55   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65