Page 60 - 6225

До анакцентних мов Л. В. Щерба відносив і
французьку мову. На його думку, у французькій мові наголос
оформляє не слово, а ритмічну групу.
За місцем у слові наголос буває фіксованим
(зв’язаним), тобто закріпленим за певним складом у слові, і
нефіксованим (вільним), коли він може падати на будь-який
склад. Фіксований наголос характерний для польської,
чеської, французької, естонської та багатьох інших мов. Так,
наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій,
латиській, шведській тощо; на останньому — французькій,
вірменській та інштм мовам. Можна з деяким застереженням
уважати фіксованим наголос у німецькій та англійській мовах,
де наголошеним переважно є перший склад (винятки рідкісні,
через що вони не можуть бути типологічною ознакою),
іспанській та італійській мовах, у яких наголошеним, як
правило, є передостанній склад.
Нефіксований (вільний) наголос характерний для
української, російської, білоруської, сербської, хорватської та
інших мов.
У мовах із фіксованим і нефіксованим наголосом
наголос може бути нерухомим, постійним (коли у всіх формах
слова він падає на один і той самий склад) і рухомим (коли в
межах морфологічної парадигми, тобто в межах форм одного
й того самого слова, він може бути то на основі, то на
закінченні або на різних складах основи).
Вільний динамічний наголос виконує сигніфікативну
функцію: розрізняє граматичні форми лексеми і значення слів.
Крім головного (основного, сильного) існує побічний
(слабкий, другорядний) наголос.
У деяких мовах за якісною ознакою розрізняють не два
ступені сили (основний і побічний наголоси), а більше.
Зокрема, у шведській мові є чотири різновиди наголосу:
основний, побічний, слабкий і нульовий.
Спільною для всіх типів і видів наголосу є
кульмінативна функція (забезпечення цільнооформленості
слова шляхом виділення просодичного його центра). Усі типи
наголосу можуть виконувати експресивну функцію.

60