Page 37 - 6225

У зіставно-типологічних дослідженнях застосовуються,
з одного боку, притаманні всім наукам прийоми індукції і
дедукції, а з іншого боку — зіставний метод.
Індукція (лат. inductio — наведення, збудження) —
прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих
явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ;
узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.
Дедукція (лат. deductio, від deduco — виводжу) —
спосіб дослідження, який полягає у переході від загального до
окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального
правила з одних положень як істинних виводиться нове
істинне положення
З дедукцією пов’язане поняття гіпотези (існує навіть
термін гіпотетико-дедуктивний метод). Гіпотеза — це
науково обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення
певного явища або закономірного зв’язку між сукупністю
явищ (гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра — Уорфа,
гіпотеза лінгвальної доповняльності, маррівська гіпотеза
чотирьох елементів — сал, бер, йон, рош тощо).
Зіставне мовознавство є окремою науковою парадиг-
мою, яка пов’язана із власним методом дослідження –
зіставним (його ще називають контрастивним, зіставно-
типологічним і синхронно-порівняльним).
Зіставний метод — сукупність прийомів дослідження і
опису мови шляхом її системного порівняння з іншою мовою
з метою вияв лення її специфіки на фоні спільних рис.
Цей метод спрямований передусім на виявлення від-
мінностей між двома чи більше мовами (унікалій), хоча й не
ігнорує їхніх спільних рис. Застосовується цей метод до будь-
яких мов безвідносно до їхньої генетичної, типологічної та
ареальної належності для аналізу співвідношення їхніх
структурних елементів і структури в цілому переважно на
синхронному зрізі з урахуванням усіх факторів їхньої
взаємодії, взаємопроникнення і взаємовпливу на всіх мовних
рівнях. Щоправда, останнім часом зіставний метод
використовується і на часовій осі (зіставляються два історичні
періоди однієї й тієї самої мови). Це так звана
внутрішньомовна конфронтація.

37