Page 30 - 6225

аглютинативних мов — інкорпоративні (мови зі
специфічними інкорпоративними комплексами, де стерті межі
між словом і реченням). Ця класифікація ґрунтується на
здатності коренів слів приєднувати до себе певний тип
морфем.
Ф. Бoпп не визнав класифікації В. фон Гумбольдта і
запропонував свою, в якій виділив три типи мов на основі
кореневої ознаки: мови з моносилабічними (односкладовими)
коренями; мови з дисилабічними (двоскладовими) коренями і
мови з коренями, які можуть поєднуватися.
А. ІІІлейхер визнав класифікацію Гумбольдта
(щоправда, він не виокремлював інкорпоративних мов) і, як
його попередники, вважав, що мови розвиваються в напрямі
від ізоляції до флексії. Він поділив мовні елементи на такі, що
виражають значення (корені), і такі, що виражають
відношення. У кожному виділеному типі розмежовував
синтетичні й аналітичні підтипи. Як основоположник
біологічного напряму в мовознавстві (натуралізму) вчення про
мовні типи він назвав морфологією, а класифікацію мов,
основану на структурних особливостях — морфологічною.
Отже, мовознавці першої половини XIX ст. намагалися
представити різні структурні типи мов як етапи єдиного
процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого
до більш досконалого стану.
Наприкінці XIX ст. за основу типологічної класифікації
вже брали не одну, а кілька ознак (праці Г. Штейнталя,
М. Мюллера, Ф. Містелі, Ф. Фінка). Типологічна класифікація
стає багатовимірною. Г. Штейнталь (1823—1899) уперше в
основу класифікації мов поклав синтаксичну ознаку —
синтаксичні зв’язки між словами. М. Мюллер (1823—1900) на
основі можливості поєднання і способу поєднання коренів
розрізняв три типи мов: 1) мови, в яких корені можуть
уживатися як слова, зберігаючи своє значення; 2) мови, в яких
два корені можуть поєднуватися, щоб утворити слова,
внаслідок чого один із компонентів утрачає своє значення; 3)
мови, де два корені утворюють складне слово і в складенні
обидва корені втрачають своє значення. Він також указав на

30