Page 12 - 6213

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на

формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою

українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з

виховання і навчання особистості засобами релігії. Її зародження пов’язано

з утвердженням важливої ролі релігії церкви у формуванні й духовному

житті особистості. Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя,

коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи

виховання в релігійне річище.

На рубежі XX–XXI ст. важливою гранню соціального життя в

Україні є повернення до основ релігії. Така потреба зумовлена тим, що

впродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою

життєдіяльності більшості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу
систему захисту від негативних явищ довколишнього світу. Вимагаючи від

віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія
на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення, сягаючи
своїм корінням вона давнього світу. У філософських трактатах давнього

Китаю, Індії, Греції, Риму було зроблено перші спроби узагальнити досвід

виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї, зокрема щодо

проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави,

цілі, змісту та правил виховної діяльності. Вагомий внесок у розвиток

педагогічної думки зробили грецькі філософи Демокріт (людину формує

передусім життєвий досвід), Сократ і Платон (для формування людини

необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою),

Аристотель (залежність мети і засобів виховання від політичних завдань

держави; джерело пізнання – визнавав матеріальний світ у поєднанні з

ідею першого поштовху, творця світу), Марк Квінтіліан (твір «Про

виховання оратора» – посібник із педагогіки у риторичних школах).

13