Page 34 - Володимир Пахомов

РОЗДІЛ 3

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

3.1. Основні поняття культури мовлення

Володіння різними функціональними стилями, тобто здатність
використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації
мовлення, становить культуру мовлення.
Сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою
чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною. Ту
чи іншу із названих ознак може мати мовлення і, насамперед, індиві-
дуальне. Тому слід говорити про культуру мовлення. Мова (її система,
усі її рівні), безперечно, володіє арсеналом засобів для досягнення ознак,
які визначають високий рівень її розвитку, необхідний для виконання всіх
суспільних функцій, але в мовленні цей арсенал може використовуватись
неповно. “Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі
знання і чуття рідної мови, уміння користуватися її виражальними засо-
бами, її стилістичною різноманітністю – найкраща опора, найбільш на-
дійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її
суспільному житті і творчій діяльності”, – підкреслював В.В.Виноградов.
Мова безмежна за своїми ресурсами. Жива мова безперервно роз-
вивається і, поки живе народ, що розмовляє цією мовою, не може бути
зупинки у цьому розвитку. Мову можна знати добре, володіти нею доб-
ре, але тільки самовпевнена людина стверджуватиме, що володіє мо-
вою бездоганно. Розвиваючись, мова висуває перед своїм носієм завдан-
ня стежити за змінами, які в ній відбуваються: змінюються, удосконалю-
ючись, норми, старіють і з’являються нові слова (відтінки значень, самі
значення); контактування мов накладає відбиток на систему конкретної
національної мови; характер професії, службові та особисті контакти змі-
нюють співвідношення активного і пасивного словника тощо. Тільки
людина, котра постійно прагнутиме добре оволодіти мовою, поважає
мову і якій не байдуже, яке враження від її мовлення має слухач, до-
сягне високого рівня культури мовлення.
У мовленні віддзеркалюється особистість людини. Варто послуха-
ти, як людина говорить, щоб зрозуміти, як вона думає, отже, передбачити,
як вона може вчинити. Мовленнєва поведінка – складова і невід’ємна час-
тина загальної поведінки людей. “Яка людина, таке в неї і мовлення”, –
вчить латинська приказка.
Своєрідність особистості формується мовою, в першу чергу, мо-
вою рідною, за допомогою якої людина здобула перші знання про навко-
лишній світ і про закони, що керують його розвитком. Тобто, мовець

32