Page 37 - Володимир Пахомов

22
період її розвитку” . Здавна точність пов’язувалася з умінням ясно мис-
лити, зі знаннями предмета мовлення і значення слова.
Точність у науці виражається в першу чергу через термін (а звідси –
вимога однозначності термінів) і за допомогою формул.
Точність досягається: 1) знанням предмета мовлення; 2) знанням
мови, мовної системи усіх рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами,
мовними засобами вираження емоційності та ін.; 3) умінням узгодити
знання про предмет зі знаннями мови (тобто умінням вибрати найточнішу
для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу
тощо).
Звичайно ж, точність реалізується передусім лексичними ресурсами
мови, тобто виявляється на рівні слововживання, але без контексту її не
досягти. Найбільше можливостей для точного співвідношення предмета і
назви мають: синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова.
Отже, точність однозначна, одноваріантна, у ній співвідноситься
мова з реальною (і художньою) дійсністю, на відміну від правильності,
яка визначається нормою або її варіантом, правилом чи одним із його ви-
нятків.
Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні “мис-
лення – мова – мислення” і залежить від ступеня володіння прийомами
розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях
об’єктивної реальної дійсності, тобто перебуває в тісному зв’язку з точ-
ністю. А звідси висновок: погане мовлення є передусім свідченням по-
ганого мислення і лише потім – поганих знань мови.
Словники дають такі тлумачення слова логічний: 1) стосується до
логіки (науки про закони і форми мислення); 2) у якому є внутрішня за-
кономірність; розумний послідовний, обґрунтований, відповідає законам
23
логіки .
Логічне мовлення формується на основі: 1)
навичок (вправного їх застосування), логіч-
ного мислення, спрямованого і на нагрома-
дження нових знань (логіки пізнання), і на
передачу цих знань співбесідникові;
2) знання мовних засобів (і навіть позамов-
них – міміки, жестів), якими можна оформити
думку; 3) володіння технікою смислової
зв’язності, тобто логікою викладу, при якій
не виникає суперечностей у межах цілого тек-
сту.
Коли слова наздоганяють або випереджають думку, то виникає небе-
зпека, що співбесідник не зрозуміє мовця.

22
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – С. 66.
23
Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т. 4. – С. 539;
Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985.
– С. 122-123.
35