Page 203 - Володимир Пахомов

ми своєю безпосередністю, природністю, але вона вимагає великого дос-
віду, впевненості у своїх силах, знанні і майстерності, такту, почуття міри.
Вимова оратора відрізняється від звичайної насамперед більшою
старанністю, нормативністю, дохідливістю, інтонацією.
Крім завдання сказати, перед оратором стоїть завдання бути по-
чутим.
Темп (італ. tempo (від лат tempus – час) – ступінь швидкості; руху,
розвитку мовлення, музики тощо) мовлення, його швидкість вимірюється
кількістю виголошуваних складів за секунду. Швидкість вимовлення слів
і довжина пауз між ними у різних людей неодинакові.
При всій необхідності говорити жваво, з різною силою і висотою зву-
ка, дуже важливо зберігати міру, бути тактовним, не перетворюватися в
актора, що розважає публіку.
Жести – доповнення до мовлення. Деякі дослідники і твердять, що
40% інформації в ораторському мистецтві дають міміка (міміка (від грец.
mimicos – наслідуваний) – рух м`язів обличчя людини відповідно до її по-
чуттів чи настрою; мистецтво (уміння) виражати думки й почуття,
створювати образи за допомогою рухів рук, обличчя тощо) і жести.
Жестом і мімікою треба вміти користуватися для посилення смисло-
вої виразності, пам’ятаючи при цьому, що мова міміки і жестів не повин-
на заміняти мови слів.
Важливе для мовця також вміння триматися на трибуні. Доповідач не
може залишатися на трибуні годину нерухомим: він повинен рухатися і
жестикулювати. За кафедрою, особливо за столом, рухи повинні бути
скупішими.
Зайві рухи промовця заважають слухачам, не дають їм зосередитися,
іноді настроюють на несерйозний лад.
Доповідач повинен триматися просто й природно. Голос, тон, виклад,
уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про правду
думки й почуття промовця.
Міміка і жести – це наочне і водночас інтуїтивне вираження думки;
тому важливо проникнути в тему, прийнятися змістом виступу, що допо-
може робити правильні жести.
Досконалість, як і у всякій справі , приходить з часом, завдяки вели-
кій праці.

14.10 Жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення виділяють-
ся, як уже згадувалося вище, такі найважливіші жанри публічного мов-
лення: доповідь, виступ по доповіді, промова, лекція, огляд, бесіда, участь
у дискусії. (Див.: Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та
усне ділове спілкування – К.: Вища школа, 1982).
Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів. За сво-
їм характером та функціями вони можуть бути: політичні, звітні, ділові.

178