Page 202 - Володимир Пахомов

В українській мові наголос (тобто виділення певними фонетичними
засобами одного із складів у межах слова або словосполучення) може бути
словесним, логічним або смисловим, емфатичним (емоційно-розрізню-
вальним). Хоч історичне вивчення наголосу ведеться здавна, сформулю-
вати вичерпно систему таких правил немає ні можливості, ані особливої
потреби (народно-розмовна основа правил наголошування вивільняє їх з
рамок штучності).
Один акцентуаційний (наголошуваний) закон все ж сформульовано
– закон чіткозвучності слова: наголос у слові, як правило, стоїть у тому
місці, де він сприяє чіткому (без редукції) звучанню усіх складів, усього
слова.
У поняття інтонація (інтонація (від лат. intono – голосно вимовляю)
– ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення, або по-
ниження тону при вимові; тон, манера вимови, що виражає почуття,
ставлення до предмета висловлювання) входять такі компоненти, як сила
й висота, тембр голосу, темп мовлення, паузи (пауза (від лат. pause –
припинення) – перерва, зупинка артикуляційних рухів мовних органів, яка
супроводиться перервою в подачі голосу).
Інтонація виконує у мові не лише смислово-розрізнювальну функцію,
а й художньо естетичну. Її завдання – різними засобами відтворювати по-
чуття, настрої й наміри людей. Разом з мімікою й жестикуляцією, а також
засобами милозвучності вона до невпізнання змінює написаний текст при
його усному виголошенні.
К.С.Станіславський писав: “На слухача впливають не тільки думки,
уявлення, образи, пов`язані з проказуваними словами, а й звукове забарв-
лення слів – інтонація й красномовне мовчання, яке договорює недоказа-
не словами. Інтонація й пауза сама по собі без слів мають силу емоційно-
го впливу на слухачів” (Станиславский К.С. Собрание сочинений. – Т.3. –
С.108).
Вимоги до інтонації при виступі:
– правдивість,
– природність,
– постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наго-
лошенням,
– використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів:
словесного, логічного, виразного (емфатичного, від грец. emphaticos –
почуттєво-виразний), який підкреслює емоційне значення слова).
На початку промови пауза потрібна і для промовця – щоб зібратися з
думками, і для аудиторії – щоб налаштуватися на слухання, звикнути до
промовця; в процесі її виголошення – для відмежовування частин викладу
думки; в середині речення – для зосередження уваги слухачів.
Є помітна різниця у кількості пауз між мовленням підготовленим
(текст промови написаний, надрукований) і непідготовленим (промова-
імпровізація). Коли текст підготовлений раніше, паузи відповідають роз-
діловим знакам тексту. Імпровізація завжди добре сприймається слухача-

177