Page 133 - Володимир Пахомов

РОЗДІЛ 10

НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

10.1 Поняття “загальнонародна” та “лі-
тературна” мови

Варто чітко розмежувати поняття “загальнонародна мова” та “літе-
ратурна мова”. Загальнонародна мова – сукупність усіх граматичних
форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що корис-
туються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює
діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із
складників загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована
форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, ви-
мові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, ху-
дожньо закріпленої форми загальнонародної мови, і в своєму усному й
писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літерату-
рна мова є основою духовної та матеріальної культури людського спілку-
вання, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки.
Від часу свого виникнення стара (що продовжувала традиції мови
Київської Русі) і нова (утворена на народнорозмовній основі) українська
літературна мова гідно служила нашому народові в усіх царинах його ма-
48
теріального й духовного життя.

10.2 Мовна норма

Правильність – одна з основних, визначаль-
них ознак культури мовлення. За тлумаченням
сучасних словників, правильний: 1) який від-
повідає дійсності; 2) який відповідає вста-
новленим правилам, нормам; 3) безпомилковий
(СУМ, Т.7, С.503). Критерій правильності – мов-
на дійсність конкретної епохи, а її еталон –

48 Див.: Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992.
– С.19.
116