Page 137 - Володимир Пахомов
P. 137

4) морфологічні норми
             5) синтаксичні норми
             6) лексичні норми
                                   56
             7) стилістичні норми

                                   10.3  Норми вимови

             Норми вимови (орфоепічні  гр  orthoepia – сукупність правил літера-
        турної вимови) будь-якої мови тісно пов’язані з тією діалектно-територі-
        альною базою  на основі якої виникла літературна мова  Норми правильної
        вимови в український літературній мові склалися на базі середньонаддніп-
        рянських говірок  Звичайно, вплив мали і інші говори  але цей вплив був
        значно меншим  ніж у галузі  наприклад  лексики чи морфології  Адже ор-
        фоепія невіддільна від фонетичних особливостей мови  а фонетика є тією
        мовною системою  яка чинить більший  ніж інший опір останнім впливам
             Тому з одного боку  вплив діалектів та інших мов на фонетику літе-
        ратурної мови мінімальний  а з другого боку  орфоепічні норми найважче
        засвоюються представниками говорів  більшою чи меншою мірою відда-
        лених від тих  що лягли в основу літературної мови
             Однією з характерних рис української літературної мови є її милоз-
        вучність (евфонічність – з грец  – милозвучність)  Проте евфонічність
        української мови не є її постійною й неодмінною якістю  Вона  як і кожна
        мова  потребує певної фонетичної організації висловлювання  свідомого
        прагнення  уникати  незграбності  в  поєднанні  звуків  під  час  мовлення
        Важливим засобом досягнення милозвучності в українській літературній
        мові є позиційне чергування голосних та приголосних У-В  І-Й  фонетич-
        ні  варіанти  повнозначних  та  службових  слів  типу  імла-мла   іржа-ржа
        з-зі-із  над-наді та інші  Недотримання правил чергування призводить до
        виникнення чужих українській мові немилозвучних звукосполучень
             Особливість української орфоепії – чітка  без редукції вимова голос-
        них звуків (крім ненаголошених Е і И  котрі наближаються один до одно-
        го  а також ненаголошеного О перед складом з У) як у ненаголошених по-
        зиціях  що зумовлено слабкістю головного наголосу в слові  а в зв’язку з
        цим розвиненою системою подібних наголосів
             Українській літературній мові чуже акання  невластиве воно й біль-
        шості українських говорів  наприклад  у словах дорогого  болото  молоко
        якість звука О в усіх складах однакова  під наголосом він тільки довший
        від ненаголошених  Таким чином  вимовляти А на місці ненаголошеного
        О, що його нерідко чути по радіо й телебаченню (патріатичний вчинак
        закардон  моладь), не можна.
             Невід’ємною рисою української орфоепії  що теж сприяє її милозвуч-
        ності  є відсутність редукції за глухістю дзвінких приголосних  які вимов-

        56
           Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1980. – С.48-49.
                                              120
   132   133   134   135   136   137   138   139   140   141   142