Page 28 - 4948

літосфери приймається як природно-історичний процес
переходу геосинкліналі у платформу. Цей принцип
застосовується і до більш великих історико-геологічних
об’єктів - океанів і континентів, а також при розгляді
історико-геологічних подій з позиції розвитку океанів і
переходу їх в континенти. В цьому випадку епоху закриття
океану можна розглядати як завершальну складчастість, що
привела до виникнення на місці океанічної структури
гірськоскладчастої системи континентального характеру.
Використовуючи історико-геологічний принцип, в
структурі континентальної літосфери виділяються області
давніх (докембрійських) і молодих (епігерцинських)
платформ, байкальські, каледонські, герцинські складчасті
споруди, мезозойські параплатформи, тобто області, близькі
до платформ, кайнозойські складчасті споруди, сучасні
геосинкліналі, області епіплатформового орогенезу тощо. В
основі даного принципу лежить аналіз формацій і
формаційних рядів, які являють собою сукупність формацій,
послідовно утворених на даній ділянці земної кори.
Тектонічні карти дають можливість узагальнити
великий і різноманітний матеріал по структурах літосфери,
типізувати і класифікувати структурні форми і тектонічні
зони, трактувати стадії та етапи їх розвитку. Тектонічні карти
містять елементи наукового прогнозу. Крім того, в них
можуть відображатись також гіпотетичні представлення щодо
слабо вивчених регіонів або проблем питань тектоніки.
В останні роки використовуються карти тектонічного
районування на палінспастичній основі. Такі карти дають
можливість реконструювати положення континентів на який-
небудь відрізок геологічного часу.
При тектонічному районуванні океанів історико-
геологічний принцип в повній мірі не може застосовуватись,
оскільки океанічна кора у своєму розвитку не проходила
стадію складчастості і в її межах за цим принципом виділення
різновікових областей практично неможливе. В зв’язку з цим
намічено три основні підходи до районування акваторій:
традиційний історико-геологічний, морфоструктурний і за
типом земної кори. При тектонічному районуванні дна морів
та океанів рекомендуються в якості найбільш масштабних
структур (геоструктур) наступні: підводні окраїни
континентів, перехідні зони, ложе океанів і серединно-
океанічні хребти. Тобто слід розглядати найбільш великі
геоморфологічні провінції океанічного дна як великі

27