Page 31 - 4948
P. 31

люйлянська  тощо.  Фундамент  областей  карельської  фази
                            складчастості       сформувався        в       архейський       і
                            ранньопротерозойський  період.  Осадовий  чохол  залягає  на
                            кристалічному      фундаменті      з     різким    кутовим      і
                            стратиграфічним       неузгодженням.      Він     представлений
                            верхньопротерозойськими,  палеозойськими,  мезозойськими  і
                            кайнозойськими         відкладами.       Сюди        відносяться
                            Східноєвропейська,  Сибірська,  Індостанська,  Китайська
                            платформи       Євроазіатського      континенту,      Африкано-
                            Аравійська,     Австралійська,      Північноамериканська       та
                            Південноамериканська платформи.
                                  З  докембрійською  складчастістю  пов’язані  родовища
                            різноманітних корисних копалин. На щитах – це різноманітні
                            руди, в межах осадового чохла – горючі корисні копалини –
                            нафта, газ, вугілля.
                                  Області байкальської складчастості утворились в еру
                            тектогенезу  в  пізньому  докембрії  (1500-550  млн.  років).
                            Типовими  районами  розвитку  геосинклінальних  утворень  є
                            складчасті  системи  Єнісейського  кряжу,  Східних  Саян  та
                            Байкальської  гірськоскладчастої  області,  а  також  складчаста
                            система Аделаїда в  Австралії. Орогенні  формації  у вказаних
                            районах  різновікові  і  слабо  диференційовані.  Специфічними
                            особливостями  областей  є  тривалість  формування,  що
                            відповідає практично всьому пізньому протерозою, переважно
                            осадовий склад потужних накопичень відповідає неглибокому
                            морю,     евгеосинклінальні     зони    розвинуті     слабо,    а
                            гранітоутворення обмежене.
                                  Байкаліди утворюють давні ядра багатьох палеозойських
                            складчастих     систем:    Уралу,    Таймиру,     Центрального
                            Казахстану,    Північного     Тянь-Шаню,      значні   простори
                            фундаменту  Західносибірської  плити.  Присутність  давніх
                            масивів  байкальської  складчастості,  в  тій  або  іншій  мірі
                            регенерованих       альпійськими      тектонічними       рухами,
                            встановлено  на  Кавказі,  в  Афганістані,  Ірані  і  Турції.
                            Одновікові з байкалідами структури широко розвинуті на всіх
                            континентах.
                                  На  багатьох  платформах  у  зв’язку  з  окремими  фазами
                            байкальської  складчастості  формувалися  авлакогени,  які
                            заповнювались       потужними      осадовими      та    осадово-
                            вулканогенними  відкладами,  пов’язаними  з  плитними
                            комплексами. Сюди слід віднести Тімано-Печорську область,
                            яка    прилягає    до   Східноєвропейської      платформи,     та
                            Патагонську платформу Південноамериканського континенту.


                                                           30
   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36