Page 18 - 4948
P. 18

будови  та  розвитку.  Наприклад,  Урало-Монгольський  пояс
                            охоплює       Уральську,       Тянь-Шанську,        Центрально-
                            Казахстанську,  Алтає-Саянську  і  Монголо-Охотську  області.
                            В  свою  чергу,  кожна  область  складається  у  поперечному
                            перерізі  із  кількох  геосинклінальних  систем  і  серединних
                            масивів, які їх розділяють.
                                  Геосинклінальна система - це виразно лінійна структура
                            довжиною понад тисячу і часто (Урал, Аппалачі) до 3000 км
                            при  ширині  від  200  до  500-600  км,  інколи  більше.
                            Геосинклінальні  системи  можуть  розташовуватись  між
                            платформою  і  серединним  масивом  або  між  двома
                            серединними масивами або займають весь простір між двома
                            платформами  (  у  такому  випадку  поняття  області  і  системи
                            збігаються; наприклад, Урал, Кордільєри Північної Америки).
                            Геосинклінальні     системи     у   межах     області    можуть
                            завершувати  свій  розвиток  одночасно  або  у  різні  епохи.
                            Наприклад,  геосинклінальні  системи  Карпат,  Великого
                            Кавказу,  Альп  тощо,  розташовані  в  межах  Альпійсько-
                            Гімалайської області вступили у стадію орогенезу в кайнозої,
                            тобто  майже  одночасно,  а  в  межах  Алтає-Саянської  області
                            виділяються     геосинклінальні     системи    еволюція     яких
                            завершилася  у  різний  час:  Західний  Саян  сформувався  у
                            ранньому палеозої, Східний Саян у пізньому протерозої і т.д.
                                  Німецький  геолог  Г.Штілле  (1940)  і  американський
                            геолог  Д.Кей  (1942)  виділили  в  межах  геосинклінальної
                            системи  два  принципово  різних  елементи  -  зовнішні,  що
                            прилягають  до  платформ,  зони  (міогеосинкліналі  або
                            несправжні  геосинкліналі)  і  внутрішні,  що  розміщені  зі
                            сторони     океану,    зони    (евгеосинкліналі    -   справжні
                            геосинкліналі).  Міогеосинкліналі  закладаються  на  корі
                            континентального  типу  і  характеризуються  нагромадженням
                            уламкових та карбонатних товщ.
                                  Власне  кажучи,  міогеосинкліналі  -  це  втягнуті  у
                            геосинклінальні  занурення  підводні  окраїни  континентів,
                            тобто    зовнішній     шельф     та   континентальний      схил.
                            Евгеосинкліналі      розвиваються      на    океанічній     корі,
                            представленій      офіолітами,    і    для    них    характерне
                            нагромадження  потужних  осадово-вулканогенних  товщ  (за
                            рахунок  інтенсивного  підводного  вулканізму).  Амплітуди
                            опускань  і,  відповідно,  потужності  відкладених  осадків
                            завжди значно вищі у евгеосинкліналях.
                                  Серединні масиви - здебільшого уламки тієї платформи,
                            за  рахунок  дроблення  якої  виникла  дана  геосинклінальна


                                                           17
   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23