Page 17 - 4948
P. 17

Відомий  російський  тектоніст  В.Ю.Хаїн  під  рухомими
                            геосинклінальними  поясами  розуміє  пояси  глобального
                            масштабу,  які  виникають  на  межі  літосферних  плит  -
                            океанічної  і  континентальної  чи  двох  континентальних,  як
                            правило,  на  корі  океанічного  типу  і  тривалий  час  служать
                            місцями  інтенсивного  вулканізму  та  осадконагромадження,
                            перетворюючись,  внаслідок  свого  розвитку,  у  складчасті
                            гірські  споруди  з  потужною  корою  континентального  типу.
                            Довжина  їх  визначається  багатьма,  нерідко  десятками  тисяч
                            кілометрів, а ширина до 2-3 тис.км.
                                  Існує  два  основних  типи  геосинклінальних  поясів:
                            окраїнно-континентальний       та   міжконтинентальний.       До
                            першого, окраїнно-континентального типу належить сучасний
                            Західно-Тихоокеанський  пояс  з  його  системою  окраїнних
                            морів, острівних дуг і глибоководних жолобів, таку ж будову
                            мав, очевидно, у палеозої та мезозої  Східно-Тихоокеанський
                            пояс.     Типовим        міжконтинентальним        поясом       є
                            Середземноморський, розташований між Східноєвропейською
                            та Китайсько-Корейською континентальними платформами на
                            півночі та Африканською і Індостанською на півдні. Такими
                            ж  були  у  палеозої  Урало-Монгольський  і  Північно-
                            Атлантичний пояси.
                                  Геосинклінальні  пояси  виникли  ще  у  пізньому
                            протерозої,  1350-1000  млн.років  тому,  одночасно  із
                            відокремленням      древніх    платформ.     Основні    з   них:
                            Тихоокеанський  (його  часто  поділяють  на  Західно-  і
                            Східнотихоокеанський),                    Середземноморський,
                            Північноатлантичний, Урало-Монгольський і Арктичний. Три
                            останні закінчили свій розвиток в кінці палеозою- на початку
                            мезозою,  а Тихоокеанський  і  Середземноморський  пояси,  як
                            уже відмічалося, частково продовжують свій розвиток і зараз.
                                  Перераховані геосинклінальні пояси звичайно називають
                            валкими. Поряд з ними розрізняють і два малі геосинклінальні
                            пояси  -  Внутрішньо-африканський  і  Бразильський.  Останні
                            різняться  від  великих  поясів  не  тільки  розмірами,  але  й
                            історією  розвитку  -  еволюція  їх  тривала  лише  протягом
                            протерозою.
                                  Геосинклінальні  пояси  поділяють  на  геосинклінальні
                            області.
                                  Під геосинклінальними областями більшість дослідників
                            розуміють     великі    сегменти     геосинклінальних     поясів
                            (довжиною понад 1000 км), які розділені зонами поперечних
                            глибинних  розломів  і  різняться  між  собою  особливостями


                                                           16
   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22