Page 15 - 4948

субконтинентальним (наприклад, Алеутська дуга) з
потужностями до 20-25 км типами.
Глибоководні жолоби - це вузькі улоговини на дні
океанів завглибшки від 7-8 до 10-11 км, завдовжки у сотні або
й тисячі кілометрів і завширшки у декілька десятків
кілометрів. Вони витягнуті переважно вздовж острівних дуг з
боку океану. В поперечному перерізі мають асиметричну
будову - їх зовнішній, океанічний схил завжди більш пологий,
внутрішній - крутий. З віссю глибоководного жолоба
співпадає вихід на поверхню нахиленої під острівну дугу зони
сейсмічної активності - сейсмофокальної зони, яка
простягається глибоко в мантію на сотні кілометрів. За
прізвищами перших дослідників ці зони називають зонами
Вадаті-Заварицького-Беньофа (скорочено зони ВЗБ). Саме з
цими зонами пов'язана сейсмічна, вулканічна і тектонічна
діяльність активних окраїн континентів.
Поперечний профіль активної окраїни може включати не
лише одну, а й дві, три острівні дуги, розділені міждуговими
басейнами. У такому випадку одна із дуг вже не є вулканічно
активною.
Така будова типова для Антільсько-Карибської області.
Окремо виділяють андський тип активних окраїн, який
характеризується тим, що глибоководні жолоби
безпосередньо контактують із континентами, по краю яких
простягаються крайові вулканічні пояси. Як вказує назва,
такий тип активних окраїн характерний для берегів Південної
і Центральної Америки.
Структури перехідних зон і континентів
Основними структурними елементами перехідних зон та
континентів є рухомі геосинклінальні пояси,
епігеосинклінальні та епіплатформені орогенні пояси і
континентальні платформи.
Вчення про геосинкліналі виникло ще у другій половині
минулого століття, понад сто років тому. Основоположниками
його були американські геологи Д.Хол і Д.Дена. Д.Хол ще у
1857 році вперше показав, що складчасті гірські споруди
виникли на місці великих прогинів, заповнених потужними
товщами різноманітних морських відкладів. Враховуючи
планетарний масштаб і синклінальну форму прогинів, Д.Дена
(1873) назвав їх геосинкліналіями. Згодом вчення про
геосинкліналі було підхоплене європейськими вченими і
поступово перетворилося в чітку наукову концепцію, яка за
100 років свого існування відіграла значну роль у розвитку

14