Page 11 - 4948
P. 11

землетрусів.  Справді,  якщо  розглянути  карти  сучасної
                            сейсмічної  активності,  то  можна  помітити,  що  обширні
                            території  всередині  континентів  та  в  межах  ложа  океанів
                            практично  асейсмічні,  тоді  як  переважна  кількість  активних
                            сейсмічних  зон,  та  і  сучасна  вулканічна  діяльність,
                            концентруються  у  відносно  вузьких  смугах.  Останні
                            співпадають  із  осьовими  зонами  серединно-океанічних
                            хребтів,  із  зонами  зчленування  острівних  дуг  чи  окраїнних
                            гірських  хребтів  і  глибоководних  жолобів  по  периферії
                            Тихого  океану,  з  гірським  поясом,  що  протягується  від
                            Гібралтару  через  Центральну  Азію  до  Індонезії.  Такі  вузькі
                            зони  сейсмічної  і  вулканічної  активності,  розглядаються  як
                            шви  між  відносно  стабільними  і  монолітними  плитами
                            літосфери.
                                  У  сучасній  структурі  Землі  виділяють  сім  основних
                            плит:      Північноамериканську,        Південноамериканську,
                            Євразійську,       Африканську,        Індійсько-Австралійську,
                            Антарктичну  і  Тихоокеанську,  а  також  цілий  ряд  дрібніших
                            плит.  Ці  плити,  за  винятком  Тихоокеанської,  охоплюють  як
                            континентальні, так і океанічні ділянки.
                                  Розташовуючись  на  пластичній  поверхні  астеносфери,
                            літосферні  плити  переміщуються,  ніби  плавають  у  ній  з
                            різною  швидкістю.  При  цьому  спостерігається  їх  розсув  у
                            рифтових  зонах  серединно-океанічних  хребтів,  зближення
                            (конвергенція)  на  периферії  океанів,  вздовж  зон  Беньофа  та
                            зсув  вздовж  розломів  у  серединно-океанічних  хребтах.  Вся
                            історія  геологічного  розвитку,  формування,  зміни  обрисів,
                            розмірів  і  розташування  континентів  та  рельєфу  їх  поверхні
                            по суті зводиться до взаємодії між літосферними плитами.
                                  Більшу  частину  площі  плит  у  межах  континентів  і
                            океанів займають стійкі блоки кори і літосфери - платформи,
                            відповідно  континентальні  й  океанічні;  останні  частіше
                            називають  океанічними  плитами,  або  таласократонами.
                            Платформи  відрізняються  переважно  плоским,  вирівняним
                            рельєфом, витриманою потужністю та одноманітною будовою
                            земної кори і літосфери.
                                  В океанах межі між літосферними плитами співпадають
                            із  рифтовими  зонами  серединно-океанічних  рухомих  поясів,
                            виражених  хребтами.  В  перехідних  зонах  між  океанами  і
                            континентами  простягаються  геосинклінальні  рухомі  пояси
                            окраїнно-континентального  типу.  Другий  тип  таких  поясів  -
                            міжконтинентальний  -  простягається  між  континентальними
                            плитами (наприклад, Середземноморський між Євразійською


                                                           10
   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16