Page 24 - 4898

4.2 Сучасні психолого-педагогічні вимоги до викладача вищої школи

Об’єктом педагогічної діяльності науково-педагогічних працівників ВНЗ є молодь, юнаки та дівчата з певними
задатками, потребами, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів. Це ставить перед
викладачами вищої школи надзвичайно відповідальне завдання – допомогти їм стати висококваліфікованими
фахівцями, здатними знайти місце на ринку праці, творчо реалізувати набуті у ВНЗ знання та практичні уміння [4].
Основними напрямами діяльності викладача ВНЗ є: навчальна, методична, наукова/науково-технічна та
організаційна діяльність.
Так, навчальна діяльність спрямована на організацію та здійснення процесу навчання відповідно до
нормативних документів: проведення лекційних, практичних занять, консультацій, контрольних заходів, керівництво
курсовими і дипломними роботами тощо.
Методична діяльність пов’язана з підготовкою навчального процесу, його забезпеченням і вдосконаленням.
Наукова/науково-технічна діяльність має за мету організацію наукових досліджень у певній, галузі знань,
підвищення наукового рівня та розвитку творчого потенціалу викладача і студента.
Організаційна діяльність полягає в організації виховного впливу на майбутніх фахівців у процесі викладання
навчальних дисциплін і в позааудиторній роботі.
Комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його
функцій, є професіоналізм.
Професіоналізм педагога вищої школи полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь:
- спеціальних (знання теорії науки, яку викладає, та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання);
- психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання
і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання
студентами змісту навчання);
- методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів);
- організаційних (володіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керувати
діяльністю студентів).
Рівень професіоналізму викладачів такий:
І рівень – репродуктивний (недостатній) полягає в умінні викладача передати студентам ту інформацію, якою
володіє сам;
ІІ рівень – адаптивний (низький) передбачає уміння пристосувати виклад матеріалу до особливостей аудиторії;
ІІІ рівень – локально-моделюючий (середній) передбачає володіння педагогом стратегіями передавання знань з
окремих розділів і тем;
IV рівень – системно-моделюючий (високий) полягає в умінніформувати систему знань, умінь і навичок з
навчальної дисципліни загалом;
V рівень – системно-моделюючий (вищий) передбачає здатністьпедагога перетворювати свій предмет на засіб
формування особистості студентів.
Останніми роками в Україні спостерігається позитивна тенденція до вдосконалення професіоналізму науково-
педагогічного складу ВНЗ. За дослідженнями М.М. Фіцули навчально-виховний процес у ВНЗ України здійснюють
понад 90,5 тисяч викладачів, які мають наукові ступені доктора наук (темпи приросту – 38,9 %), кандидата наук
(темпи приросту – 10,2 %), вчені звання професора (темпи приросту – 18,4 %), доцента (темпи приросту – 6,8 %).
Важливо зазначити, що перехід викладача з більш низьких рівнів на більш високі досягається у процесі
професійного самовдосконалення: через самоосвіту (самостійне оволодіння найновішими науковими досягненнями),
залучення до системи підвищення кваліфікації, накопичення і осмислення передового педагогічного досвіду, аналізу
власних здобутків і на цій основі реконструювання власної діяльності, та через самовиховання (вивчення
особистісних психологічних властивостей і на цих засадах їх удосконалення, перебудова установок, цінностей,
моральних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів педагогічної діяльності).
Педагогічна професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття,
здатності до адекватного сприйняття потреб та вимог суспільства і відповідного коригування своєї роботи.
Особливу значущість має ця здатність за сучасної постіндустріальної інформаційної доби, яка потребує від
особистості багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь і відповідного мислення.
Вища школа як один з найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних
суб’єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного
розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно інноваційність має
характеризувати професійну діяльність викладача ВНЗ.
Стрижнем інноваційних процесів в освіті є його налаштованість на творчий пошук упровадження новітніх
досягнень психолого-педагогічної науки в повсякденну практику, вивчення, узагальнення та поширення передового
педагогічного досвіду, прагнення до освоєння та застосування нових педагогічних технологій, активних форм і нових
методів організації навчально-виховного процесу.

Важливо зазначити, що результати своєї діяльності педагог перш за все оцінює сам, і дуже важливо, щоб його
оцінка була об’єктивною. Отже, необхідними рисами викладача мають бути також самокритичність та потреба у
постійному самовдосконаленні, дисциплінованість і висока вимогливість до себе.
У педагогічній діяльності особливого значення набувають спостережливість та уважність.
Спостерігаючи за студентами, викладач отримує інформацію про їх індивідуально-психологічні особливості,
відношення до навчальної діяльності, до студентів і викладачів, складає уявлення про здібності юнаків і дівчат, їх

24