Page 7 - 4872

(що стосується певної галузі науки: математики, біології, фізики, мовознавства тощо) і в
значенні «прийом, спосіб дії», яке звичайно позначається словом методика. У
загальнонауковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення будь-
якого явища. Такий метод є єдиним для всіх наук. Як приклад можна навести
діалектичний метод, за яким об’єктивний світ пізнають у його цілісності, суперечливості й
розвитку. Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ — індукція й
дедукція. Їх часто називають методами. Індукція (від лат. inductio «наведення») – метод
дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.
Дедукція (від лат. deductio «виведення») – метод дослідження, згідно з яким на основі
загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.
Іншими словами, індукція — це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція
– від загального до окремого. У мовознавстві частіше використовують індуктивний метод.
До дедуктивного вдаються здебільшого в тому випадку, коли досліджують явища, які
безпосередньо не можна спостерігати, наприклад, механізм сприймання і породження
мовлення. Дуже часто в мовознавчих дослідженнях індукцію й дедукцію використовують
одночасно, що робить результати дослідження достовірнішими, об’єктивнішими. У
спеціально-науковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення
явищ, який використовують у певній (окремій) науці. Застосування тих чи інших
спеціальних методів залежить від конкретного об’єкта дослідження і тих завдань, які
поставив перед собою дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й
відмінне в структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли
йому потрібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов’янській
мові, він скористається порівняльно-історичним методом. Кожен дослідницький метод
реалізується в певній системі наукових прийомів (суцільна вибірка матеріалу для
дослідження текстів, класифікація його за критеріями, зіставлення класифікаційних рядів
за певними параметрами, статистична обробка отриманих результатів тощо). Такі дії
вченого нерідко називають методами, хоч правильніше було б їх називати прийомами або
методикою дослідження.
Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний,
зіставний і структурний.
Описовий метод. Його мета – дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть
методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Так, наприклад, якщо
необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з
мовлення всі звуки, ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки),
відтак класифікувати їх (виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й
шумні, шумні – на дзвінкі й глухі тощо). Цей метод має велике практичне значення,
оскільки пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено так
необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші
нормативні словники.
Порівняльно-історичний метод. Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають
спільного предка. Головне завдання цього методу – відкриття законів, за якими
розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати
(відтворити) давні не зафіксовані в пам’ятках писемності мовні одиниці – звуки, слова, їх
форми і значення. Наприклад, порівняння східнослов'янської (української, російської,
білоруської) форми слова город із польською grod (ogrdd), литовською gardas, німецькою
Garten, англійською garden дало можливість реконструювати індоєвропейську форму
цього слова *gordъ (при реконструкції цієї форми враховували фонетичні закони, тобто
закономірні зміни звуків, які мали місце в різних мовах після розпаду індоєвропейської
прамови). Якщо описовий метод застосовують до вивчення сучасного стану мови, то
порівняльно-історичний – до минулого, до того ж дуже далекого, яке не засвідчене
писемними документами. Саме на основі порівняльно-історичного методу вчені дійшли
висновку, що у далекому минулому існувала індоєвропейська мова-основа (прамова),