Page 6 - 4872

що, крім відмінних ознак, мови мають також спільні ознаки, мовні універсалії, які
характеризують людську мову взагалі. Ними є, наприклад, звуковий характер мови, її
членороздільність, існування в мові морфем, слів і речень, власних і загальних назв,
різних за своїм змістом і граматичними властивостями частин мови. Крім того, існують
спільні ознаки, притаманні багатьом, але не всім мовам: категорія числа (ліс – ліси),
категорія роду (веселий – весела – веселе).
Мовні універсалії – спільні ознаки, притаманні всім або багатьом мовам.
Універсалії, які властиві кожній мові світу, називають абсолютними, а ті, що наявні в
багатьох, однак не в усіх мовах, – статистичними. Понад сто встановлених мовних
універсалій стосуються фонетичного рівня мови.

3. Система мовознавчих дисциплін
У мовознавчій науці функціонують різні дисципліни, зокрема конкретне і загальне,
теоретичне і прикладне мовознавство. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови. Так,
існує україністика (досліджує українську мову), полоністика (наука про польську мову),
богемістика (наука про чеську мову) та ін. До сфери дослідження конкретного
мовознавства належить також вивчення сімей і груп споріднених мов: наприклад,
індоєвропеїстика вивчає індоєвропейські мови, славістика – слов’янські мови. Загальне
мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також
вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв’язує спільні проблеми мов,
установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов.
Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних
мов. Загальне мовознавство створює лінгвістичну теорію, тому його часто називають
теоретичним. Теоретичне мовознавство протиставляється прикладному. Прикладне
мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці (у викладанні рідної та
іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для безписемних мов, для
удосконалення правопису, навчання письма, читання, культури мови, для уніфікування
термінології, анотування й реферування інформації, забезпечення спілкування людини з
комп'ютером природною мовою тощо).
У межах загального мовознавства виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке
шляхом зіставного вивчення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.
Вступ до мовознавства – початковий, пропедевтичний (вступний) курс загального
мовознавства. Він містить основні відомості із загального мовознавства (що таке мова, яка
її будова, основні лінгвістичні поняття й терміни тощо), без яких неможливо вивчати
жодну лінгвістичну дисципліну, і посідає важливе місце в системі підготовки філологів.
Це теоретичний фундамент усіх інших мовознавчих дисциплін, оскільки ознайомлює з
основами теорії мови, розвиває вміння осмислено підходити до мовних явищ і дає
лінгвістичні поняття, необхідні для вивчення будь-якої лінгвістичної дисципліни. Цей
курс охоплює такі основні проблеми: 1) природу і сутність мови (в науці немає єдиного
розуміння цієї проблеми, різні напрями та школи по-різному її трактують); 2) структуру
мови (мова – складне явище; чітке визначення структури мови, вироблення строгої
системи наукових понять – одне із важливих завдань загального мовознавства);
3) походження мови та закономірності розвитку мов (виникнення людської мови, мовні
зміни й фактори, які спричинюють їх тощо); 4) виникнення й розвиток письма;
5) класифікацію мов світу за походженням і за будовою; 6) шляхи й методи вивчення
мовного матеріалу; 7) зв'язок мовознавства з іншими науками.
Цими проблемами не вичерпується коло питань, які розглядає курс «Вступ до
мовознавства», але й вони засвідчують, яким важливим є він у підготовці філолога.

4. Методи дослідження мови
Термін метод (від гр. methodos «дослідження, вчення, шлях пізнання») неоднозначний:
він уживається в загальнонауковому (філософському) значенні, у спеціально-науковому