Page 9 - 4853

Цей конфлікт геніально відобразив у своїй творчості Т. Манн. Не випадково у
своєму першому романі «Будденброки» головною проблемою буде проблема
нездоланного розриву між буржуазною практикою й духовною змістовністю життя
на межі XIX–XX століть. Роман має багатозначний підзаголовок: «Історія
загибелі одного сімейства». Це загибель і розпад цілісного, органічного відчуття
життя, що було властиве першому поколінню багатої бюргерської родини.
Діяльність великої хліботорговельної фірми була для першого з Будденброків
щирою творчістю, вільною, розкутою й радісною. А останній з роду
Будденброків вже відчуває тільки апатію та байдужість до практичних справ.
Мистецтво, музика, світ особистих суб’єктивних переживань — єдина цінність
для Ганно Будденброка. Для нього творчість стала єдино можливою формою
діяльності. І Ганно іде у герметичний світ своєї музики. Буржуазне здоров'я і духовна
хворобливість несумісні — робить висновок Т. Манн.
Духовна емансипація мистецтва, відокремлення його від буржуазно-
практичної діяльності — такий шлях був привабливим, але небезпечним. Саме на
нього вступили символісти у відчаї знайти сенс існування у сучасному бутті. Але,
ступивши на шлях «духовної емансипації», мистецтво символістів позбавилося
підтримки реального життя. Воно стало чистою формою переживання. При цьому
не слід забувати, що саме це переживання не було надуманим, воно було
реальним переживанням трагічного розколу свого часу. Якщо саме буржуазне
існування стало лише оболонкою, формою без змісту, то де ж вона, сутність? У
чому вона? — ставили питання художники-символісти. І з відчайдушною надією
знову і знову прагнули вони знайти цю неминучу сутність життя, її цінність. Але
щораз вони йшли за мерехтливим ілюзорним вогником, що світив їм у пітьмі й
розсіювався без сліду з наближенням. Уся їхня творчість була спрямована на те,
щоб перебороти «речову» роз'єднаність людей, прорватися до духовного начала в
них. Усіма силами прагнули вони перебороти відчуження, мріючи про «духовне
єднання», але приходили до ще більшого відчуження. Усіма силами вони шукали
сутність, а знаходили лише тіні, які знову і знову вислизали від них. Але у самій
спробі прориву до духовної основи життя, у самій спробі перебороти відчуження
– велика значущість цього одночасно кризового й високого мистецтва. Мистецтво
символізму на межі XIX–XX ст. – трагічне, приречене, бунтуюче. Воно підвело
підсумкову рису під розвитком концепції особистості у літературно-художній
думці XIX ст. З відходом символізму піде й література XIX століття. ХХ
ст. принесе нові світоглядні форми, нові форми мистецтва.
В кінці XIX ст. у науково-філософській та художньо-естетичній думці
починають чітко виявлятися два можливих підходи до рішення проблем
дійсності. Перший був пов'язаний з відчуттям нездоланної розірваності буття,
безвихідного глухого кута, в якому опинилося суспільно-духовне життя. У
літературі й мистецтві цей підхід відбивав тенденцію до суб'єктивно-емпіричного
способу розуміння світу.
Друге рішення було пов'язане з корінними змінами усього громадського
життя буржуазної системи. Практичним утіленням цього рішення стали у 1871
році 72 дня Паризької Комуни. Цей другий шлях допоміг багатьом

9