Page 13 - 4853

Розділ 2

СВОЄРІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
НОВІТНЬОГО ЧАСУ

Жовтнева революція в Росії стала переломним моментом не тільки в
соціальному, але й у духовному житті суспільства. Закінчився перехідний період,
з 1917 року почався новий етап – література та мистецтво новітнього часу, тобто
безпосередньо XX ст.
Становлення нових форм і принципів мистецтва XX ст. було процесом
складним і тривалим. Цей процес почався ще в останній чверті XIX ст. – у добу
перехідного періоду – і особливо активізувався в перше-друге десятиліття XX ст.
У цілому 1900–1910-і роки —це час, коли відбувається помітна і кардинальна
перебудова традиційних художніх систем, коли у мистецтві та літературі
виробляється нова, зовсім нетрадиційна художня мова. Одним з таких яскравих
перехідних явищ у духовній культурі цього часу був експресіонізм.
Термін «експресіонізм» походить від латинського слова ехргеssio —
вираження. Іншими словами, експресіонізм — це мистецтво чистого вираження
або самовираження. Новий мистецький напрям прагнув виразити, насамперед,
гостре відчуття катастрофічності світу, відчуття того, що звичний старий устрій
життя зруйнований, світ втратив свої внутрішні логічні зв'язки. Експресіоністи із
надзвичайною проникливістю відчували, що світ вступає у смугу якогось
хаотичного стану. Саме цю невизначеність, ламаність, зруйновану логіку того, що
відбувається у світі, вони виражали у своєму мистецтві. Отже, експресіонізм – це
вибух, як внутрішній, емоційний, так і самої традиційної художньої мови.
У кожному виді мистецтва це світовідчуття виражалося своїми
специфічними засобами. У живописі спостерігається, насамперед, зламаність
простору кольором (використання інтенсивних тонів, навмисна брутальність
кольору, недоладність колірних плям — це колір, який начебто виходить за межі
форми і, відповідно, заперечував гармонійну впорядкованість самих колірних
співвідношень). По-друге, спостерігається зламаність простору лінією (різкі,
кутасті, ламані лінії; зображення деформованих фігур). Екстравагантні пози фігур,
які «виломлюють» фігуру зсередини у простір, відбувається деформація не тільки
зовнішніх обрисів, але й самої внутрішньої структури образу. Від цієї навмисної
дисгармонійності експресіонізму виникала навмисна деестетизація зображуваного
(наприклад, неестетичні пози жінок із широко розсунутими ногами і колінами, з
товстими животами, плічми, обвислими грудьми, з некрасивими обличчями).
Згодом ці художні принципи будуть все глибше сприйматися західним
мистецтвом XX ст. Підкреслимо, що такий принцип зображення не був у
експресіоністів художнім трюкацтвом або грою, він ставав їх особливою
суб'єктивною правдою.
Ці ж принципи, проте дещо по-іншому, переломлювалися і у літературі
експресіонізму. Тут відразу ж позначилося прагнення письменників не
зображувати конкретні явища реальності, а виражати своє відчуття від неї, своє
уявлення про неї. Тому й у ліриці, й у драматургії експресіоністи найчастіше

13