Page 7 - 4853

Панування машинного виробництва глибоко змінило не тільки суспільну
структуру, але й психологію самої людини. Воно дало людині, з одного боку, нове
уявлення про її могутність стосовно природного, фізичного середовища, з іншого
боку – поставило людину в повну залежність від цього машинного виробництва.
Наслідком такої абсолютної залежності людини став «процес відчуження».
Іншими словами, саме наприкінці XIX ст. стало гостро відчуватися, що з мети
виробництва людина перетворилася у її засіб. Вона стала гвинтиком у добре
налагодженій системі капіталістичної організації життя.
Позбавлена самостійної волі, що діє за заданою схемою життя, людина почала
почувати себе залежною від містичного плетіння долі. Логіка й взаємозв'язок
життєвих процесів вислизали. У свідомості «відчуженої» особистості відбувалася
містифікація самого життя. Саме наприкінці XIX століття виразно позначився
трагічний розкол: з одного боку – збентеження, яке відчуває особистість у владі
невідомого, з іншого – неухильний, поступальний рух морально спустошеної,
позбавленої людського смислу буржуазної цивілізації, що підминала під себе
людину. «Процес відчуження» виявив себе наприкінці XIX ст. з усією своєю
нещадною відвертістю.
Мистецтво межі століть відбиває це трагічне, зламане, кризове світовідчуття.
Тут переплелося багато проблем і тем сучасного світу: тема трагедії культури і
тема прощання з минулим, революційний порив і декадентські мотиви. У цей час
розквітнув культ ніцшеанської сильної особистості, який протистояв, на думку
багатьох митців тієї пори, обивательському боягузтву і буржуазному виродженню.
В цей же час починала формуватися нова пролетарська література, яка ставила
проблеми соціального перетворення життя. У мистецтві з'являлася величезна
кількість різних напрямків, течій, шкіл, що перепліталися між собою.
В умовах нової суспільно-духовної ситуації відбулося переосмислення
традиційної концепції особистості. Сама «відчужена» особистість несла в собі
трагедію внутрішньої розірваності. Втрачаючи внутрішню опору, особистість теж
ставала «розщепленою». Отже «відчуження» переставало бути тільки соціально-
економічною характеристикою доби, а ставало поняттям психологічним і
світоглядним. «Процес відчуження» із незвичайною гостротою поставив одну з
центральних філософських проблем часу: проблему співвідношення волі й
детермінізму. Кожний літературно-художній напрям незмінно звертався до цієї
проблеми, вирішуючи її урахуванням власних естетичних позицій. Але незважаючи
на різноманітність підходів представників різних напрямів -- реалістів, натуралістів,
символістів -- кінцевий висновок завжди був загальним: особистість не може бути
вільною в умовах капіталістичної залежності, в умовах певних економічних обставин.
У цих умовах вона не може бути вільною навіть від самої себе, тобто від своєї
фізіологічної природи.
У самій філософії мистецтва кінця XIX ст. почала затверджуватися думка
про фатальну несвободу людини, про залежність її від ірраціональних сил.
Економічна залежність залишала людині лише ілюзію волі, примарне «царство
духу». У це «царство духу» й спрямовувалася думка художників-символістів,
які не приймали одномірності та прагматизму світу речових економічних
законів. Кінцевий процес капіталістичного відчуження витиснув людину як

7