Page 14 - 4853
P. 14

зверталися  до  глобальних  сюжетів  і  «космічних»  тем.  Особливо  цей  феномен
            помітно  у  драмі,  де  герої  позбавлялися  власного  імені,  узагальнювалися  і
            називалися  тільки  за  класовими  або  соціальними  ознаками,  наприклад,
            Фабрикант, Робітник, Солдат або просто Жінка, Чоловік, Він, Вона, Людина 1-а,
            Людина 2-а.
                   З  іншого  боку,  сам  автор,  прагнучи  виразити  своє  особисте  ставлення  до
            того, що відбувається, робив це в жагучій, схвильованій поетичній формі. Тому не
            випадково  особливого  значення  в  експресіонізмі  набуває  саме  лірика.  Для
            експресіоністського  літературного  стилю  характерна  незвичайна  напруженість,
            нервовість,  що  переходить  у  напруженість,  яка  інколи  межує  із  внутрішньою
            істерикою.  Існує  навіть  термін  –  «експресіоністська  напруженість».  Тону
            експресіоністського  оповідання  притаманні  напружена  динамічність,  різкі
            дисонанси,  патетика,  гротеск.  Таким  чином,  у  експресіонізмі  спостерігається
            дуже характерне співвідношення: з одного боку, об’єктивований, масштабний,
            начебто безособовий сюжет, з іншого – глибоко особисте, гостро суб'єктивне,
            нервово-напружене  вираження.  Тому  експресіонізм  водночас  феномен
            ліричний  і  схематичний,  суб'єктивний  і  конструктивний.  Експресіонізм  –
            явище  інтелектуальне,  це  специфічний  спосіб  роздумів  про  світ,  спосіб
            пояснення  його,  однак  при  цьому  інтелектуальний  зміст  експресіоністських
            текстів  виражається  вкрай  суб'єктивним  ліричним  способом.  Таким  чином,
            експресіонізм  –  це  мистецтво  суб'єктивного  самовираження,  однак  сама
            емоційність експресіонізму стає конструктивною. З іншого боку, тверда логічна
            конструкція наповнюється напруженою емоцією. Повне та закінчене вираження
            ця «синтетична» єдність отримала у мистецтві модернізму (у творчості Ф. Кафки,
            Дж. Джойса, М. Пруста).
                   Модернізм  як  філософсько-естетична  система  остаточно  складається  та
            оформлюється  в  західноєвропейському  мистецтві  до  20-х  років  XX  ст.  Це  не
            тільки    літературний  напрямок.  В  першу  чергу  –  це  система  художнього
            світогляду.  Наявність  схожих  стилістичних  рис,  схожої  системи  образотворчих
            засобів, не призводить до схожості течій модерністського мистецтва. Воно досить
            різноманітне  й  різнопланове.  У  модернізмі  існує  безліч  течій:  дадаїзм,
            сюрреалізм, англійська «психологічна школа», абстракціонізм (у живопис), «новий
            роман»,  «абсурдизм»  тощо.  Загалом  модернізм  характеризується  відчуттям
            глибокої кризи. Це напрям, у якому  відобразилося суспільне  та духовне життя
            Західної  Європи  в  перше-друге  десятиліття  XX  ст.  Модернізм  —  мистецтво
            крайнього суб'єктивізму, формального експериментаторства, демонстративного
            звільнення від будь-якої форми соціального опосередкування.
                   На  формування  філософсько-естетичної  системи  модернізму  величезний
            вплив мала Перша світова війна 1914 – 1918 років. Війна стала явищем епохальним
            для  розвитку  як  суспільної,  так  і  художньої  свідомості  XX  ст.  Вона  підбила
            підсумок  класичного  традиційного  розвитку  західноєвропейського  гуманізму
            Нового  часу.  Цим  підсумком  стало  більше  20  млн.  знищених  людей,  тисячі
            отруєних хімічними газами, покалічених фізично й духовно. Перша світова війна
            породила в багатьох всесвітній песимізм, невіру в людину, в її творчі можливості.
            З’явилася  думка,  що  творчі  здібності  людини  спрямовані  лише  на  тотальне

            14
   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19