Page 11 - 4853

Відчуття детермінізму сучасного життя вперше постало в натуралістів у вигляді
нездоланної підпорядкованості біологічному фатуму.
Загальний процес суб’єктивізації у мистецтві виводив на проблему
імпресіоністичного методу, що поширився в кінці XIX ст.
Імпресіонізм – термін, що традиційно використовується у живописі, але
застосовується у літературі, музиці (наприклад, К. Дебюссі). Сама специфіка
імпресіоністичного методу (натура крізь суб'єктивне сприйняття) розкривала
новий принцип взаємозв'язку художника із дійсністю. «Ці живописці навчилися
бачити об'єктивний світ суб'єктивно. Вони перестали відключати спостерігача від
художньо відтвореної об'єктивності й тому наблизили природу до людини»
(Днєпров В. Г.).
Однак, імпресіонізм — це не тільки «враження», це враження на основі
точного, майже наукового спостереження. Сучасники називали імпресіоністів
«натуралістами у живописі». Вони вивчали натуру і факт в їх миттєвій даності.
При цьому в художній концепції імпресіонізму сам факт ставав хитким,
невловимим, мінливим. Удавана безперечність емпіричної реальності оберталася
своєю відносністю. Там, де позитивізм стверджував непорушність факту,
імпресіонізм доводив його суб'єктивність і миттєвість. За межами миті факт
припиняв існувати, він зникав, перетворюючись в інший факт. Стихія
суб'єктивізму тріумфувала над фактом.
Імпресіонізм як спосіб бачення світу безпосередньо в літературі відкривав
дорогу іншій системі художньої виразності. Плинність, невловимість настрою й стану,
невизначеність почуття, ситуації, образу – це те загальне, що характеризує
імпресіонізм у літературі. Саме тому стилістично він легко накладається на поетику
символізму. Так, у верленовських «пейзажах душі» виникає та невизначеність,
розмитість і плинність, що є ознакою притаманною імпресіоністичному образу. Але
при цьому сама стилістична схожість зовсім не була тотожною художнім напрямам і
течіям у літературі та мистецтві. Тому імпресіонізм і символізм, маючи багато
спільного, стилістично, абсолютно протилежні у своїх теоретичних установках.
Імпресіонізм продовжує лінію позитивістів, виявляючи тенденцію до розмивання меж
емпіричного буття. Символізм, продовжуючи романтичну традицію, нескінченно
розсовує межі особистості та сферу буття духовного. Тому при всій удаваній
схожості ототожнювати імпресіонізм і символізм неправомірно.
Усе ці особливості доби роблять філософсько-естетичну думку кінця XIX
ст. хиткою й еклектичною. Тут схрещувалися прихильність факту і його
заперечення, прагнення до науковості й висування на перший план інтуїції,
спроба досягти художньої об'єктивності та сприйняття інтуїції як основного
методу пізнання. Тому так легко плутаються художні терміни у мистецтві
початку ХХ століття. Інколи творчість одного й того ж письменника визначається
в одному випадку як символізм, а в іншому – як романтизм або як імпресіонізм.
Іноді, маючи спільну реалістичну установку, у творчості одного художника ми
зустрічаємо риси символізму і риси натуралізму (Ібсен, Мопассан, ранній
Т. Манн, Гауптман ). Такий синкретизм відбувався значною мірою тому, що всі ці
явища одночасно існували у мистецтві кінця XIX ст. і безпосередньо впливали
один на одного. Саме художнє мислення ставало синтетичним. Але тут одночасно

11