Page 59 - 4853

та аптекарі <...>. Колись процвітаюче місто перетворилося на глушину, яких
немало було розсипано по Німеччині». У «Сусідах» Гессе створює атмосферу
такого поселення, з гумором зображаючи оригінальний образ маленького містечка
та його мешканців – героїв-диваків.
У кожному оповіданні обмежений простір розширюється за рахунок нової
характеристику. Виникає враження впорядкованої виставки місць, яке значно
сприяє «округленню в цикл», постійності реалістичного мотиву. Згідно реляційній
концепції, простір і час не можуть існувати поза відносинами, утворюваними
взаємодіючими об'єктами. Ю. М.Лоцман у зв'язку з цим стверджує, що якість
простору в творі не обов'язково позначає лише топографічні реалії, але й
«найзагальніші соціальні, релігійні, політичні, етичні моделі світу, за допомогою
яких людина на різних етапах своєї духовної історії осмислює життя, яке оточує
її». Так категорія простору знаходить вмотивовану характеристику. Для циклу
«Сусіди» провідним мотивом є повільність перебігу життя провінційного міста,
«визначальною тенденцією стає <...> сприйняття окремого існування в контексті
цілого, <...> доля окремої людини ніби вбудована у велике ціле, гармонія якого не
порушується від приватних конфліктів і негараздів». Тому Герберсау – це не
просто географічне позначення, а відображення швабських відносин маленького
міста, які існували у XIX столітті: клас ремісників і торговців перевершує всі
верстви населення і відчувається наближення їх занепаду.
Відносини людей ще не розвинулися до абсурдної ізоляції як у новелі
Ф. Кафки «Перевтілення» (1915), де людина у відчаї своєї самотності стає комахою.
Ця нова якість модерністської літератури у Гессе була лише паростком
майбутнього. Поки що є «миті» об'єднаності та якогось сусідства, які зберігають
життєздатність героїв. Так, в оповіданні «Заручини» безпорадний Андреас
Онгельт, не зважаючи на всі комплекси та природжену незручність, зміг знайти
дружину, а в ній і опору для повноцінного життя. Піднесений мрійник Карл Ойген
Айзеляйн, подолавши свої естетичні помилки, став старанним торговцем
колоніальних товарів. Хто не відчуває й не знаходить внутрішнього сусідства,
приходить врешті-решт до загибелі: дрібний торговець і богошукач Вальтер Кемпф,
вуличний прибиральник Гарібальді (Шорш Гросйохан).
«Зібраний» образ містечка Герберсау символізує провінційну замкненість,
але не тісноту. Відмінною рисою таких містечок було те, що в них була відсутня
чітка міська межа, природа непомітно проникала в місто. «Навесні та влітку <...>
бувають погожі дні, коли одне задоволення посидіти на свіжому повітрі <...> там
де закінчуються верхні міські будинки. Дорога в'ється по схилу <...>, декілька
кривих яблунь дарують трохи тіні, а м'який, трав'янистий пагорбок на узбіччі
привітно заманює посидіти тут або полежати». Так починається найвідоміше
оповідання циклу «В старому Сонці». З 1914 року воно кілька разів виходив
окремим друкарським виданням в серії «Fischers Illustrate Bucher» разом із «Тоніо
Крегером» Т. Манна. У Герберсау кожен знає Сонячних братів – мешканців
притулку, декласованих жебраків, що опинилися за межами життя і майже за
межами міста. «Це був останній будиночок у крутому провулку, яким
закінчувалося місто, недалеко від того самого узбіччя, він здавався кривим чи то від
вітру чи то від втоми <...> Тут все говорило відверто, що перед вами притулок і

59