Page 47 - 4853

часу, вся атмосферу епохи. І разом з тим це твір, що ставить у формі іномовлення
проблему боротьби з фашизмом 30-х років ХХ століття. Саме тому Ліон
Фейхтфангер назвав махновську дилогію славою німецької еміграції, а критика –
найвидатнішим досягненням німецького реалізму, найбільшим внеском у
розвиток європейського роману.
Художня своєрідність, ідейний зміст дилогії в сучасному
літературознавство вивчене достатньо повно, проте в існуючих дослідженнях
творчості Генріха Манна не підлягали спеціальному розгляду питання про закон,
за яким будується художній світ в історичних романах про Генріха IV. Цим
законом є закон розвитку. Сутність його полягає в тому, що в дилогії не тільки
описуються етапи народження, життя й смерті головного героя, як це відбувається
в романі-біографії, наприклад, у книзі С. Цвейга «Магеллан» (1938 р.), а
розкривається процес становлення героя відповідно до обставин, які постійно
змінюються. Тому дилогія про Генріха IV за своєю структурою ближче до
традиційного роману виховання (такому як «Вільгельм Майстер» Гете), в якому
послідовно розгортаються всі перипетії життя головного героя, відбираються
найбільш важливі епізоди для розкриття основної ідеї твору.
Закон розвитку виключає введення в художню реальність роману
випадкових подій. Всі події в дилогії відповідним чином впорядковані й придають
змінам у долі героя направлений характер.
Категорія розвитку взагалі відіграє важливу роль у поетиці Г. Манна. У
двадцяті роки він називає її необхідною умовою літератури: «Міра нині – рух».
Підкреслимо, що для Г. Манна розвиток і рух – схожі за смислом поняття. Про
свій роман «Велика справа» (1930) письменник писав: «Предмет мого роману та
стимул до його написання – рух». Відображення подій у творі, вважав Г. Манн,
повинно підкорятися безперервному руху, виражатися в стрімкому розвитку
сюжету. При цьому рух не повинен перетворюватися на самоціль. Як у житті, так
і в мистецтві, «динамічність <.> може бути лише засобом досягнення етичної
мети».
Підсилюючи динамічність розвитку в композиції своїх творів, Г. Манн
використовував не тільки літературні засоби, але й прийоми інших видів
мистецтва, зокрема, принципи кінематографічного монтажу. Письменник
захоплювався кінематографом, добре знав особливості його поетики (у 1925 році
він навіть був вибраний головою Національної кінематографічної спільноти).
Німецькі дослідники історії культури Веймарського періоду, взагалі вважають
використання «кінематографічного» прийому особливістю поетики письменника:
«Г. Манн сповідав у своїй художній творчості <.> засоби кіно (filmische Mittel)».
Як і в попередніх романах Г. Манна, в дилогії про Генріха IV драматургічне
начало та «кінематографічність» дії мають істотне значення. Зображений у дилогії
світ виявляється мінливим, тривожним, хитким, драматичним. Життя, характери
героїв-персонажів знаходяться в безперервній зміні. Відома адекватність законів
розвитку історії та законів розвитку людської особистості, які включають
моменти суперечливості, заперечення, повторюваності, зумовила характер
композиції романів про Генріха IV.

47