Page 49 - 4853
P. 49

героя.  Це  виражається  в  такому  композиційному  прийомі,  як  сюжетний
         паралелізм.
                 Конкретна подія часто зображається як передвісник і символ прийдешнього.
         В  коледжі  вчаться  разом  спадкоємці  відомих  прізвищ:  Валуа,  Гіз,  Генріх
         Наваррський.  Їх  дитяча  ворожнеча,  дружба,  весь  склад  взаємин  є  прообразом
         майбутніх  «дорослих»  відносин,  При  цьому  не  втрачаються  самостійність  і
         самоцінність етапів становлення Генріха. Такі паралелі свідчать про  історичний
         детермінізм,  про  не  випадковість  майбутніх  подій,  адже  все  що  відбувається  у
         багатообразному  і  складному  світі  закономірно  залишає  слід  у  долі  героя  і  у
         певному сенсі повторюється на наступних етапах життєвого шляху.
                 Закономірний зв'язок явищ у процесі розвитку героя та історії акцентується
         широко поширеними в дилогії прогнозами подій, що найпомітніше виявляються в
         «Moralite». Так, з цією композиційною особливістю пов'язаний лейтмотив ознак
         смерті  Генріха.  Передбаченість  подій  на  основі  минулого  дозволяє  авторові
         показати  закономірності  та  єдність  процесу  історичного  розвитку  і  вийти  до
         великих художніх узагальнень: минуле пов'язане з сьогоденням, а сьогодення із
         майбутнім.  Це  закон  історичного  розвитку,  закон  лінійного  часу.  У  дилогії,  як
         стверджує  Н.С. Павлова,  «сьогодення  не  відокремлено  від  майбутнього.  Обидва
         часи  включені  в  рух  історії,  і  майбутнє  ллє  світло  на  сторінки  роману,
         прояснюючи  значення  поточних  подій».  Про  універсальність,  архетипність
         лінійного  часу  писали  багато  дослідників.  Е.М. Мелетинський  підкреслює,
         наприклад,  що  лінійний,  історичний  час  містить  у  наївній  формі  початок
         причинної концепції часу: «минуле – галузь “до” є сфера причин для “після”». Цю
         «архетипність»  часу  й  демонструє  дилогія  Г. Манна.  Коментуючи  події,  автор
         зв'язує  ланки  минулого,  сьогодення  та  майбутнього,  вибудовує  їх  в  єдиний
         ланцюг.  Такий  прийом  «прогнозів»  дозволяє  зосередити  увагу  не  стільки  на
         інтризі,  яка,  завдяки  прогнозуванню,  стає  до  певної  міри  зрозумілою,  а  на
         з'ясуванні  значення  події  у  ланцюзі  інших,  на  розкритті  його  узагальненого,
         концептуального смислу.
                 Закону  загальної  необхідності  та  закономірності  підпорядкована  й
         розстановка  дійових  осіб,  не  усунутих  від  головного  героя,  як  могло  б  бути  в
         історичному романі. Жодна з колоритних фігур епохи, узята окремо, не цікавить
         автора. Письменник включає в дію і характеризує численних героїв залежно від їх
         ролі в становленні особистості Генріха.
                 В  розділі  «Смертельний  стрибок»  виникають  розгорнене  зображення
         англійського двору і образ королеви Єлизавети, потім дія переноситься до Іспанії,
         описується  король  Филип  Іспанський.  У  цих  описах  немає  спонтанності,  вони
         жорстко співвідносяться з  іншими в структурі розділу  і роман в цілому. Генріх
         готується  до  рішучого  вчинку:  зміни  віри,  який  сприятиме  визнанню  його
         королем країни. Він стоїть на порозі великих звершень, але й мучиться в полоні
         сумнівів і важких роздумів. У зв'язку з цим автор говорить про інших монархів,
         що вирішували долі Європи, і «випробовує» їх також, як і Генріха, владою. Тим
         самим внутрішня обумовленість сюжетних поворотів, поява нових персонажів, за
         відсутності їх зовнішнього фабульного зв'язку з головним героєм, виявляється на
         проблемному рівні.

                                                                                                          49
   44   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54