Page 49 - 4853

героя. Це виражається в такому композиційному прийомі, як сюжетний
паралелізм.
Конкретна подія часто зображається як передвісник і символ прийдешнього.
В коледжі вчаться разом спадкоємці відомих прізвищ: Валуа, Гіз, Генріх
Наваррський. Їх дитяча ворожнеча, дружба, весь склад взаємин є прообразом
майбутніх «дорослих» відносин, При цьому не втрачаються самостійність і
самоцінність етапів становлення Генріха. Такі паралелі свідчать про історичний
детермінізм, про не випадковість майбутніх подій, адже все що відбувається у
багатообразному і складному світі закономірно залишає слід у долі героя і у
певному сенсі повторюється на наступних етапах життєвого шляху.
Закономірний зв'язок явищ у процесі розвитку героя та історії акцентується
широко поширеними в дилогії прогнозами подій, що найпомітніше виявляються в
«Moralite». Так, з цією композиційною особливістю пов'язаний лейтмотив ознак
смерті Генріха. Передбаченість подій на основі минулого дозволяє авторові
показати закономірності та єдність процесу історичного розвитку і вийти до
великих художніх узагальнень: минуле пов'язане з сьогоденням, а сьогодення із
майбутнім. Це закон історичного розвитку, закон лінійного часу. У дилогії, як
стверджує Н.С. Павлова, «сьогодення не відокремлено від майбутнього. Обидва
часи включені в рух історії, і майбутнє ллє світло на сторінки роману,
прояснюючи значення поточних подій». Про універсальність, архетипність
лінійного часу писали багато дослідників. Е.М. Мелетинський підкреслює,
наприклад, що лінійний, історичний час містить у наївній формі початок
причинної концепції часу: «минуле – галузь “до” є сфера причин для “після”». Цю
«архетипність» часу й демонструє дилогія Г. Манна. Коментуючи події, автор
зв'язує ланки минулого, сьогодення та майбутнього, вибудовує їх в єдиний
ланцюг. Такий прийом «прогнозів» дозволяє зосередити увагу не стільки на
інтризі, яка, завдяки прогнозуванню, стає до певної міри зрозумілою, а на
з'ясуванні значення події у ланцюзі інших, на розкритті його узагальненого,
концептуального смислу.
Закону загальної необхідності та закономірності підпорядкована й
розстановка дійових осіб, не усунутих від головного героя, як могло б бути в
історичному романі. Жодна з колоритних фігур епохи, узята окремо, не цікавить
автора. Письменник включає в дію і характеризує численних героїв залежно від їх
ролі в становленні особистості Генріха.
В розділі «Смертельний стрибок» виникають розгорнене зображення
англійського двору і образ королеви Єлизавети, потім дія переноситься до Іспанії,
описується король Филип Іспанський. У цих описах немає спонтанності, вони
жорстко співвідносяться з іншими в структурі розділу і роман в цілому. Генріх
готується до рішучого вчинку: зміни віри, який сприятиме визнанню його
королем країни. Він стоїть на порозі великих звершень, але й мучиться в полоні
сумнівів і важких роздумів. У зв'язку з цим автор говорить про інших монархів,
що вирішували долі Європи, і «випробовує» їх також, як і Генріха, владою. Тим
самим внутрішня обумовленість сюжетних поворотів, поява нових персонажів, за
відсутності їх зовнішнього фабульного зв'язку з головним героєм, виявляється на
проблемному рівні.

49