Page 44 - 4853

нестійкості робиться спроба знайти опору й утіху в консерватизмі. Подана в
пародійному плані критика адресується тим, хто вірить у здоровий світ, хто не
бажає помічати прикмет, які вказують на крах і катастрофу.
Смертельна криза Ашенбаха вибухає в світі, який у свою чергу сам тріщить по
всіх швах. Епідемія підриває всі діючі досі правові норми. Спустошення, які вона несе
з собою, стають символом розпаду, навіть крахом соціального організму – а може, і
всього суспільства? Передчуття чогось зловісного, загрожуючого, недоброго майже
від самого початку оточувало Ашенбаха і впливало на його відчуття та сприйняття,
поки плотська авантюра не привела його до ейфорії, що примусила забути все, окрім
своєї пристрасті. Цей настрій у завершальній частині новели розповсюджується на
весь навколишній світ. За декілька днів до смерті Ашенбах відпочиває на маленькій
площі. «Навколо стояла тиша, трава пробивалася крізь каміння мостової, всюди
валялося сміття. Між тих, що обступили площу, посірілих від вітру будинків різної
висоти виділявся один, схожий на палац. За його стрілчастими вікнами мешкала
пустка, маленькі балкони були прикрашені левами». Всього тільки один порожній
будинок, але довкола все здається покинутим, нежилим, безлюдним. А ось опис
пляжу, на який Ашенбах востаннє спускається до моря: «Непривітно було там. По
широкій плоскій смузі води, що відділяла пляж від першої, досить протяжної мілини,
відступаючи до моря, котилися буруни. Відбиток чогось осіннього, віджилого лежав
на як ніколи строкато розцвіченому пляжі, де навіть пісок більше не містився в
чистоті. Фотографічний апарат, мабуть, покинутий своїм господарем, стояв на
штативі триноги біля самої води, і чорне сукно, на нього накинуте, хлопало і тріпалося
на холодному вітрі». Зміни повинні були відбуватися поступово, з урахуванням
від'їзду відпочиваючих, до того ж зовсім ще не осінь, просто холодний червневий
день. Все це читач або знає, або про це здогадується. Але тим сильніше враження від
атмосфери, що виникає в новелі завдяки раптовій конфронтації з цією зміною.
Картина занедбаності, глушини, пустоти здатна спрямувати асоціації читача на те, що
не знаходиться в прямому зв'язку з подією: можна собі уявити зруйнований,
непридатний більше для житла світ.
Настрій чогось зловісного, загрожуючого, недоброго, який проходить через
новелу, не знаходить раціонального пояснення. Це естетичний прийом, який ми
дотепер у творчості Томаса Манна не зустрічали. Тут він значною мірою слугує
тому, щоб примусити читача сприйняти крах Ашенбаха не тільки як його
особисту катастрофу, а як сигнал смерті й загибелі того світу, на захист якого
були спрямовані всі творчі зусилля Ашенбаха.
У «Смерті у Венеції» Томас Манн малює можливості консервативного
мистецтва та відкриває спорідненість його єства з хаосом, із зреченням від
доброзвичайного, на захисті якого воно (мистецтво) виступало. Проте, цього було
ще недостатньо, щоб відмовитися від основної консервативної установки як власної
можливості.
Поворот до катастрофи в долі Ашенбаха, його перекликання з явищами
суспільного розкладання, нарешті, натяк на зухвалі турботами тенденції сучасного
політичного розвитку – все це, мабуть, дозволяє розглядати «Смерть у Венеції»
Томаса Манна в тісному зв'язку з іншими літературними відгуками того часу, в яких
свідомість прихованої форми кризи переходить у передчуття і прогноз загрозливої

44