Page 45 - 4853

катастрофи. З'являється нова, не обмежена тільки літературою, течія в мистецтві –
експресіонізм, в якому існуючий устрій світу постає дозрілим для загибелі, в якому
виникають картини катастрофи, що повергає все в прах, у війни, а в окремих випадках
і революції. Розчароване, зневірене, гнівно протестуюче молоде покоління буржуазної
інтелігенції оголосило війну «світові батьків». Томас Манн не має нічого спільного з
експресіонізмом, він його не розуміє і навіть відкладає. З ним його пов'язує тільки те,
що Томас Манн по-своєму, інакше, та все ж зіставно, реагує на зміни, що
починаються у світі, зміни, які протягом декількох наступних років стануть
поворотною віхою епохи.
Під впливом загальної кризи в суспільстві та нових теорій, мистецтво
розривало зв`язки з класичною традицією, з її орієнтацією на гуманні
загальнолюдські цінності. Воно втрачало своє громадянське звучання, байдужіло
до людини, задекларовуючи свою асоціальність. Абсолютизувалася форма, а
досягнення новизни зображальних засобів нерідко перетворювалось на самоціль.
Мистецтво, яке опинилося по інший бік добра і зла, молиться на фальшиві
цінності – воно хворе. Це відхилення, збочення на вічнозеленому дереві людської
творчості. Воно приречене, як і суспільство, що його породило, стверджує
Т. Манн. І пристрасно, всім змістом новели закликає зберегти земну цивілізацію,
її прекрасний витвір – мистецтво. Для цього слід повернутися до справжніх
цінностей – до класичних традицій, до гуманізму, до ідеалів доби Відродження,
до людини як вищої форми буття, до одухотвореного мистецтва. Інакше – справді
кінець. Тут, у Венеції – колисці культури – зароджувалося сучасне мистецтво. Тут
воно й загине, якщо належатиме таким духовним збоченцям, як Ашенбах. Така ж
доля чекає й людство. На Венецію насувається пошесть холери. Т. Манн як
справжній гуманіст застерігав: люди, бережіть свою духовність, не поклоняйтеся
фальшивим богам! Тоді Венеція житиме вічно й вічно буятиме зелене дерево
мистецтва.
Томас Манн був не єдиним серед визнаних, видних письменників
середнього покоління, в творчості яких незадовго до першої світової війни ми
знаходимо зображення передчуття загрозливої катастрофи, загрозливої загибелі.
Катастрофа, загибель, війна, революція, страшний суд – страх одних, надія інших,
а для багатьох – страх і надія водночас. Томас Манн зробив свій внесок у «віяння і
вимоги часу», в те, що «може і повинне наступити».

Питання для самоконтролю
1. Як віддзеркалюється філософія Ніцше і Шопенгауера в новелі
«Смерть у Венеції»?
2. Як криза стану суспільства відобразилася в новелі Манна?
3. Яку роль, за Т. Манном, має відігравати мистецтво?
4. Які античні мотиви знаходять своє втілення в новелі?
5. Міф і реальність в творчості Т. Манна.
6. В чому ідейне навантаження образу Тадзіо?
7. Через які образи передається мотив смерті в новелі?

45