Page 26 - 4853

Д. Затонський, диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, «воно завжди
знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу <...> Якщо уявно
розчленувати романи і новели Кафки на їх первісні елементи, так би мовити,
«будівельні цеглини», то ми отримаємо переважно зримо реальні, нічим не
прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з'являється лише тоді, коли Кафка
починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто
один від одного. Вона полягає в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх
взаємному відштовхуванні чи притяганні». А. Хаузер писав, що модерністське
мистецтво робить наголос «не стільки на самому сполученні предметів, скільки
на фантастичності цього сполучення».
Англійський критик Н. Холланд з приводу новели «Перевтілення» писав:
«...Нереальні елементи: алегоричні імена або людино-комахи, утворюють свого роду
електромагнітне поле. Найбільш банальні й прозаїчні деталі, внесені в це поле,
набувають здатність випромінювати особливе, додаткове значення». Цей же
дослідник спробував розшифрувати майже всі символи цього твору. На думку
Холланда, хазяїн Ґреґора Замзи – символ Бога; три квартиранти, що оселилися в домі
після перевтілення, – боги кожного з членів сім'ї; одяг і вдягання – символ
«підкорення»; саме перетворення Ґреґора – це символ перевтілення Бога в людину, а
смерть Ґреґора – символ смерті Христа.
Чимало дослідників творчості письменника звертали увагу на притаманну
його стилю рису – невідповідність між реалістичним засобом зображення та
абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з перших його
дослідників В. Рем назвав «магічним реалізмом». Він зазначав, що, на відміну від
інших письменників-містиків, які вміщують дивовижне «по той бік
повсякденності», Кафка «розташовує диво ще більш магічно, в самий центр
буденного». Недаремно в одній з новел Кафки («Блюменфельд, старий холостяк»)
є такі знаменні слова: «Навіть неймовірне повинно мати свої межі».
Говорячи про кафківський «фантастичний реалізм», можна пригадати і
видатних письменників минулого, які також намагалися співвідносити
неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле, Свіфт, Гофман,
Гюґо, Гоголь, Достоєвський. А серед тих, хто йшов за «магічним реалізмом»
Кафки в літературі XX століття, – Булгаков, Набоков, Йонеско, Дюрренмат,
Гарсіа Маркес. Показовим у цьому відношенні є новела німецької письменниці
Анни Зегерс «Зустріч у дорозі», у якій зображується зустріч у празькому кафе
трьох письменників — Ернста Теодора Амадея Гофмана, Миколи Гоголя і
Франца Кафки. Письменники розмірковують про літературу, читають уривки з
власних творів. Звичайно, подібна зустріч у реальній дійсності була б абсолютно
неможливою: Кафка народився за тридцять років по смерті Гоголя і за шістдесят
по смерті Гофмана. Проте письменниця тонко вловила тісний і глибокий зв'язок
між творчістю представників різних літературних епох. Романтика Гофмана,
реаліста Гоголя і модерніста Кафку споріднюють не тільки високий гуманізм,
біль за «маленьку людину», а й ті художні засоби, той самий «магічний реалізм»,
за допомогою якого митці опановують дійсність.

26